Garua - Astor Piazzolla

Que noche llena de hastío y de frío

El viento trae un extraño lamento

Parece un pozo de sombras la noche

Y yo en las sombras camino muy lento

Mientras tanto la garúa se acentúa con sus púas

En mi corazón

En esta noche tan fría y tan mía

Pensando siempre en lo mismo me abismo

Y aunque yo quiera arrancarla

Desecharla y olvidarla

La recuerdo más…

Garúa

Solo y triste por la acera

Va este corazón transido

Con tristeza de tapera

Sintiendo tú hielo

Porque aquella con su olvido

Hoy le ha abierto una gotera

Perdido como un duende que en la sombra

Mas la busca y más la nombra

Garúa., tristeza

Hasta el cielo se ha puesto a llorar

Que noche llena de hastío y de frío

No se ve a nadie cruzar por la esquina

Sobre la calle la hilera de focos

Lustra el asfalto con luz mortecina

Y yo voy como un descarte, siempre solo

Siempre aparte, recordándote

Las gotas caen en el charco de mi alma

Hasta los huesos calados y helado…

Y humillando este tormento

Todavía pasa el viento empujándome

Яка ніч, повна нудьги та холоду

Вітер несе дивне горе

Ніч здається джерелом тіней

А я йду дуже повільно в тіні

Тим часом гаруа підкреслюється пером

В моєму серці

У цю ніч таку холодну і таку мою

Завжди думаю про одне й те саме, я — прірва

І навіть якщо я хочу його порвати

викинь і забудь

Я її більше пам'ятаю...

Моросить

Самотній і сумний на тротуарі

Це серце пригнічене

З таперою смутком

відчуваючи свій лід

Бо та з її забуттям

Сьогодні відкрився витік

Загубився, як гоблін, що в тіні

Чим більше він це шукає і тим більше називає

Гаруа, смуток

Навіть небо почало плакати

Яка ніч, повна нудьги та холоду

Нікого не видно, що перетинає кут

На вулиці ряд прожекторів

Відполіруйте асфальт при слабкому світлі

А я йду як відкид, завжди один

Завжди нарізно, пам’ятаючи про тебе

Краплі падають у калюжу моєї душі

До кісток залитий і заморожений…

І принижує цю муку

Мене досі зносить вітер