Силуэт - Ассаи

Пойми, нет причины видеть чёрный цвет,

Эти очи в ночи освещают проспект,

И затяни безопасности ремни —

Мы летим по трассе как прототипы луны.

Знаешь, новый день, новый-новый мир,

Самый верный шаг, нами любвеобильными…

Зелеными домами, на минуту бис,

Как будто он не знает откуда этот лист.

Так тихо тает ветер и почти затих,

Мы на берегу, притворившись детьми,

Смеёмся над собой и встречаем рассвет,

И, мон ами, прости меня за эту любовь…

И не дня, и не дня, и не дня…

Чувствуй во мне то, что ты не поняла.

Не моя, не моя, не моя…

Звуками, силуэтами кутая…

Я знаю, с первыми лучами тает тихий час,

Пей сваренный кофе именно натощак.

Бежать на озеро, джаз, ногами голыми

Мыслями тех, кого любить и хранить,

Чтобы горело солнце всем пьяно-идущим

Мы делаем глоток воздуха туч,

Набрав полную грудь, чтобы кричалось,

Не томи, дай мне чувство, что не встречалось.

Как первые ноты голоса шумного леса,

Там звонкое эхо летит, пугая беса,

Качели скрипели весь день за городами,

Мон ами, прости меня за эту любовь…

И не дня, и не дня, и не дня…

Чувствуй во мне то, что ты не поняла.

Не моя, не моя, не моя…

Звуками, силуэтами кутая…

Зрозумій, немає причин бачити чорний колір,

Ці очі в ночі висвітлюють проспект,

І затягни безпеки ремені —

Ми летимо трасою як прототипи місяця.

Знаєш новий день, новий-новий світ,

Найвірніший крок, нами велелюбними…

Зеленими будинками, на хвилину біс,

Ніби він не знає звідки цей лист.

Так тихо тане вітер і майже затих,

Ми на берегу, прикинувшись дітьми,

Сміємося над собою і зустрічаємо світанок,

І, монамі, вибач мені за це кохання…

І не дня, і не дня, і не дня…

Відчуй у мені те, що ти не зрозуміла.

Не моя, не моя, не моя ...

Звуками, силуетами кута.

Я знаю, з першими променями тане тиха година,

Пий зварену каву саме натще.

Бігти на озеро, джаз, ногами голими

Думками тих, кого любити і зберігати,

Щоб горіло сонце всім п'яним.

Ми робимо ковток повітря хмар,

Набравши повні груди, щоб кричало,

Не томи, дай мені почуття, що не зустрічалося.

Як перші ноти голосу шумного лісу,

Там дзвінка луна летить, лякаючи біса,

Гойдалки скрипіли весь день за містами,

Мон амі, вибач мене за це кохання…

І не дня, і не дня, і не дня…

Відчуй у мені те, що ти не зрозуміла.

Не моя, не моя, не моя ...

Звуками, силуетами кута.