Расстояние - Ассаи

Снова лететь, сгорать, снова любить,

Переводить время назад или забыть…

Вы были мне добрыми, пусть и минорными,

Нарисованы нотами вен.

Туда, где телефоны не ловят,

Мне надо срочно уплыть, туда, где все ледяное.

Этим утром, минуя красный рассвет, заснув на трассе,

Сверну в последний момент.

Я слышу: доля минуты, отбивающий шаг;

Рисую картину — будет именно так…

В комнате ты и запах свежего цвета,

Нам не стоит медлить с ответом.

Прикосновения и признания.

Приски будут владеть мною…

Мне нужно что-то сделать

Со своею нелюбовью, со своей не виною.

Расстояние между нами,

Иди на звук быстрых ударов,

Рваным дыханием целого мира

Просто уйти не хватит сил мне.

Срывая белье в поисках кожи,

В поисках пламени выгнув спину…

Причина во мне, детка,

Помни, теперь ты неизлечима.

Дорогами городов все любят, но не тебя.

И так день изо дня тень от огня.

Между нами эти два шага, один шанс.

Не забыть этих расстояний, остановить самолет,

Остановив капли утренних слез.

В тумане фарой кружат, слепят глушь,

Видишь меня, смыв черную тушь.

Это течение дарит нам чувство счастья,

Но полный штиль сменяет ненастье.

В море толпой она одна, как сломанный тир,

Попадая в цели ты только множишь пути.

Скажи лишь пару слов, раскрасив меня мелом

Безумными узорами мокрого тела.

Обладать тобой полностью, слышишь…

Ведь мы летим прямо в новости.

Знову летіти, згоряти, знову кохати,

Перекладати час назад або забути…

Ви були мені добрими, нехай і мінорними,

Намальовані нотами вен.

Туди, де телефони не ловлять,

Мені треба терміново відпливти, туди, де все крижане.

Цього ранку, минаючи червоний світанок, заснув на трасі,

Згорну в останній момент.

Я чую: частка хвилини, що відбиває крок;

Малюю картину — буде саме так…

У кімнаті ти і запах свіжого кольору,

Нам не варто зволікати з відповіддю.

Дотику та визнання.

Пріски володітимуть мною.

Мені потрібно щось зробити

Зі своєю нелюбов'ю, зі своєю невинною.

Відстань між нами,

Іди на звук швидких ударів,

Рваним подихом цілого світу

Просто піти не вистачить сил мені.

Зриваючи білизну в пошуках шкіри,

У пошуках полум'я вигнувши спину…

Причина у мене, дитинко,

Пам'ятай, тепер ти невиліковна.

Дорогами міст усі люблять, але не тебе.

І так день з дня тінь від вогню.

Між нами ці два кроки один шанс.

Не забути цих відстаней, зупинити літак,

Зупинивши краплі ранкових сліз.

У тумані фарою кружляють, сліплять глуш,

Бачиш мене, змив чорну туш.

Ця течія дарує нам почуття щастя,

Але повний штиль змінює негоду.

У морі натовпом вона одна, як зламаний тир,

Потрапляючи в цілі ти тільки множиш шляхи.

Скажи лише пару слів, розфарбувавши мене крейдою

Шалені візерунки мокрого тіла.

Володіти тобою повністю, чуєш…

Адже ми летимо прямо в новини.