Орион 122 - Ассаи

Сын, я не достану до неба,

Ведь мы способны летать лишь неумело.

Сердце на разгоне отдаёт тепло,

Рваными нотами боль…

Призови меня к себе,

И я в минуты флипа буду катать тебя по реке,

Прочитай по губам про меня.

Да — Ассаи, соткан из зимнего дня.

Нева несла тёмные воды,

Наши мечты и танцы гонора,

Кто-то был рядом с нами, дышал в спину,

Перебирая губами.

Дождь, смой старые ноты

И всё нелепое до первой стопки.

Крылья, ноги, хвост, свет галогена,

Яркий до боли мой бог.

Припев:

Орион 122, мы уходим ближе к земле.

Проснись, плёнками созданы дни,

Тёмными кадрами — ты.

Орион 122, мы уходим ближе к земле.

Проснись, плёнками созданы дни,

Тёмными кадрами — ты.

Эти минуты — пыль, эти глаза — гранит,

Боль вымени ты.

Я рисовал на запотевших стёклах

122 в этой комнате.

Я видел берега, там где мёртвый лес,

И кто-то в трюме шептал:

«Боли нет…» и нас нет, отец,

Поверь звёздам — я нагадал.

Испугай нашатырём на вате,

Это как глаза закрывают сзади,

И так бегло, где-то на дне,

Между строк — 122.

Верь, сквозь годы мы

Пронесём холод Ориона.

И мы увидим смерть, открыв глаза

Алыми звёздами февраля…

Припев:

Орион 122, мы уходим ближе к земле.

Проснись, плёнками созданы дни,

Тёмными кадрами — ты.

Орион 122, мы уходим ближе к земле.

Проснись, плёнками созданы дни,

Тёмными кадрами — ты.

Орион 122, мы уходим ближе к земле.

Проснись, плёнками созданы дни,

Тёмными кадрами — ты.

Орион 122, мы уходим ближе к земле.

Проснись, плёнками созданы дни,

Тёмными кадрами — ты.

Сину, я не достану до неба,

Адже ми здатні літати лише невміло.

Серце на розгоні віддає тепло,

Рваними нотами біль…

Поклич мене до себе,

І я в хвилини фліпа кататиму тебе по ріці,

Прочитай по губах про мене.

Так—Ассаї, зітканий із зимового дня.

Нева несла темні води,

Наші мрії та танці гонору,

Хтось був поряд з нами, дихав у спину,

Перебираючи губами.

Дощ, змий старі ноти

І все безглузде до першої стопки.

Крила, ноги, хвіст, світло галогену,

Яскравий до болю мій бог.

Приспів:

Оріон 122, ми йдемо ближче до землі.

Прокинься, плівками створені дні,

Темними кадрами - ти.

Оріон 122, ми йдемо ближче до землі.

Прокинься, плівками створені дні,

Темними кадрами - ти.

Ці хвилини — пил, ці очі — граніт,

Біль вимени ти.

Я малював на запотілих шибках

122 в цій кімнаті.

Я бачив береги, там де мертвий ліс,

І хтось у трюмі шепотів:

«Болі ні…» і нас ні, батьку,

Повір зіркам - я нагадав.

Перелякай нашатирем на ваті,

Це як очі закривають ззаду,

І так бігло, десь на дні,

Між рядків - 122.

Вір, крізь роки ми

Пронесемо холод Оріона.

І ми побачимо смерть, розплющивши очі

Яскравими зірками лютого.

Приспів:

Оріон 122, ми йдемо ближче до землі.

Прокинься, плівками створені дні,

Темними кадрами - ти.

Оріон 122, ми йдемо ближче до землі.

Прокинься, плівками створені дні,

Темними кадрами - ти.

Оріон 122, ми йдемо ближче до землі.

Прокинься, плівками створені дні,

Темними кадрами - ти.

Оріон 122, ми йдемо ближче до землі.

Прокинься, плівками створені дні,

Темними кадрами - ти.