Печаль - Арктида

Падает с крыш домов

Вечер большого дня.

Здесь, в лабиринтах снов,

Кто-то зовет меня.

Мир заблудился во мгле,

Сердце одето в гранит,

Если ты есть на земле,

Руку ты мне протяни.

Вечер сулит мне печаль,

Бьется тоска о причал.

Веки мой город сомкнул,

Слушая звезд тишину.

Мысли уходят ввысь,

Солнце спешит за край,

Только прошу — дождись,

Только молю — узнай!

Блики чужих огней

Душу мою слепят,

Там, в лабиринтах дней,

Я разыщу тебя.

В мире усталых тревог

Я разделю каждый вдох,

Я разделю каждый миг,

Поровну — на двоих!

Падає з дахів будинків

Вечір великого дня.

Тут, у лабіринтах снів,

Хтось кличе мене.

Світ заблукав у темряві,

Серце одягнене в граніт,

Якщо ти є на землі,

Руку ти мені простягни.

Вечір обіцяє мені смуток,

Б'ється туга про причал.

Повіки моє місто зімкнуло,

Слухаючи зірок тиші.

Думки йдуть угору,

Сонце поспішає за край,

Тільки прошу — дочекайся,

Тільки благаю — дізнайся!

Блики чужих вогнів

Душу мою сліплять,

Там, у лабіринтах днів,

Я розшукаю тебе.

У світі втомлених тривог

Я розділю кожен вдих,

Я розділю кожну мить,

Порівну — на двох!