Позови меня - Арктида

Распахнула осень двери ветру сентября.

Тем, кто прошлому не верит нечего терять

Звезды мечутся в испуге где-то высоко.

Иногда бывает трудно позабыть любовь

Отчего так мало нам досталось дней?

Отчего погас он, свет любви твоей?

Опадает лето в даль иного дня,

Сквозь тоску и беды позови меня.

Из кольца земного плена нас спасала ночь.

На краю большой вселенной падал звездный дождь.

Наше краденое счастье было нелегко,

И рвалась душа на части из своих оков

Відчинила осінь двері вітру вересня.

Тим, хто минулому не вірить нічого втрачати

Зірки кидаються в переляку десь високо.

Іноді буває важко забути кохання

Чому так мало нам дісталося днів?

Чому він згас, світло любові твоєї?

Опадає літо в далечінь іншого дня,

Крізь тугу і біди поклич мене.

З кільця земного полону нас рятувала ніч.

На краю великого всесвіту падав зірковий дощ.

Наше крадене щастя було нелегко,

І рвалася душа на части зі своїх кайданів