Нечего терять - Арктида

Плоть обжигая надеждой,

Шёл я сквозь дебри веков.

Боль становилась моею одеждой,

Бременем смертных грехов.

Ветер холодный и мокрый

Больно хлестал по лицу.

Долго стучался я в двери и окна,

Жизнь подходила к концу

(Припев)

Нечего терять — вот моя свобода.

Ветер развеял все тайны мои и мне уже всё равно.

Некуда бежать, нет такого брода.

Ведь перейти эту реку разлук, мне одному не дано.

Стало душою забвенье,

Совестью стала тоска.

Но я забыл, что такое смятенье,

И я забыл, что искал.

Кто и за что меня проклял,

Стало мне вдруг всё равно.

Пусть не свободный я не свободный,

Только я знаю одно.

(Припев)

Плоть обпалюючи надією,

Ішов я крізь нетрі віків.

Біль ставав моїм одягом,

Тяжком смертних гріхів.

Вітер холодний і мокрий

Боляче хвистав по обличчю.

Довго стукав я в двері та вікна,

Життя підходило до кінця

(Приспів)

Нема чого втрачати — ось моя свобода.

Вітер розвіяв усі таємниці мої і мені вже все одно.

Нема куди бігти, немає такого броду.

Адже перейти цю річку розлука, мені самому не дано.

Стало душею забуття,

Совістю стала туга.

Але я забув, що таке сум'яття,

І я забув, що шукав.

Хто і за що мене прокляв,

Стало мені раптом все одно.

Нехай не вільний я не вільний,

Тільки я знаю одне.

(Приспів)