Жёлтый ангел - Александр Вертинский

В вечерних ресторанах,

В парижских балаганах,

В дешевом электрическом раю,

Всю ночь ломаю руки

От ярости и муки

И людям что-то жалобно пою.

Звенят, гудят джаз-банды,

И злые обезьяны

Мне скалят искалеченные рты.

А я, кривой и пьяный,

Зову их в океаны

И сыплю им в шампанское цветы.

А когда наступит утро, я бреду бульваром сонным,

Где в испуге даже дети убегают от меня.

Я усталый, старый клоун, я машу мечом картонным,

И лучах моей короны умирает светоч дня.

Звенят, гудят джаз-банды,

Танцуют обезьяны

И бешено встречают Рождество.

А я, кривой и пьяный,

Заснул у фортепьяно

Под этот дикий гул и торжество.

На башне бьют куранты,

Уходят музыканты,

И елка догорела до конца.

Лакеи тушат свечи,

Давно замолкли речи,

И я уж не могу поднять лица.

И тогда с потухшей елки тихо спрыгнул желтый Ангел

И сказал: «Маэстро бедный, Вы устали, Вы больны.

Говорят, что Вы в притонах по ночам поете танго.

Даже в нашем добром небе были все удивлены».

И, закрыв лицо руками, я внимал жестокой речи,

Утирая фраком слезы, слезы боли и стыда.

А высоко в синем небе догорали божьи свечи

И печальный желтый Ангел тихо таял без следа.

У вечірніх ресторанах,

У паризьких балаганах,

У дешевому електричному раю,

Усю ніч ламаю руки

Від люті та борошна

І людям щось жалібно співаю.

Дзвінять, гудуть джаз-банди,

І злі мавпи

Мені скалять скалічені роти.

А я, кривий і п'яний,

Кличу їх в океани

І сиплю їм в шампанське квіти.

А коли настане ранок, я бреду бульваром сонним,

Де в переляку навіть діти тікають від мене.

Я втомлений, старий клоун, я махаю мечем картонним,

І променях моєї корони вмирає світоч дня.

Дзвінять, гудуть джаз-банди,

Танцюють мавпи

І шалено зустрічають Різдво.

А я, кривий і п'яний,

Заснув у фортепіано

Під цей дикий гул і торжество.

На вежі б'ють куранти,

Йдуть музиканти,

І ялинка догоріла до кінця.

Лакеї гасять свічки,

Давно замовкли промови,

І я вже не можу підняти обличчя.

І тоді з згаслої ялинки тихо зістрибнув жовтий Ангел

І сказав: «Маестро бідний, Ви втомилися, Ви хворі.

Кажуть, що Ви в притонах по ночах співаєте танго.

Навіть у нашому доброму небі були всі здивовані».

І, закривши обличчя руками, я прислухався до жорстокого мовлення,

Втираючи фраком сльози, сльози болю і сорому.

А високо в синьому небі догоряли божі свічки

І сумний жовтий Ангел тихо танув без сліду.