Песенка о жене - Александр Вертинский

Надоело в песнях душу разбазаривать,

И, с концертов возвратясь к себе домой,

Так приятно вечерами разговаривать

С своей умненькой, веселенькой женой.

И сказать с улыбкой нежной, незаученной:

Ай ты, чижик мой, бесхвостый и смешной.

Ничего, что я усталый и замученный,

И немножко сумасшедший и больной.

Ты не плачь, не плачь, моя красавица,

Ты не плачь, женулечка-жена.

В нашей жизни многое не нравится,

Но зато в ней столько раз весна!

Чтоб терпеть мои актерские наклонности,

Нужно ангельским терпеньем обладать,

А прощать мои дежурные влюбленности —

В этом тоже надо что-то понимать!..

И, целуя ей затылочек подстриженный,

Чтоб вину свою загладить и замять,

Моментально притворяешься обиженным,

Напчиная потихоньку напевать:

Ну не плачь, не плачь, моя красавица,

Ну не злись, женулечка-жена,

В нашей жизни все еще поправится!

В нашей жизни столько раз весна!

А потом пройдут года, и, Вами брошенный,

Постаревший, жалкий и смешной,

Никому уже не нужный и изношенный,

Я, как прежде, возвращусь к себе домой

И скажу с улыбкой жалкой и заученной:

Здравствуй, чиженька, единственный и мой!

Ничего, что я усталый и замученный,

Одинокий, позабытый и больной.

Ты не плачь, н плачь, моя красавица,

Ты не плачь, женулечка-жена!

Наша жизнь уж больше не поправится,

Но зато ведь в ней была весна!..

Набридло в піснях душу розбазарювати,

І, з концертів повернувшись до себе додому,

Так приємно вечорами розмовляти

З своєю розумною, веселенькою дружиною.

І сказати з усмішкою ніжною, незавченою:

Ай ти, чижик мій, безхвостий і смішний.

Нічого, що я втомлений і замучений,

І трохи божевільний і хворий.

Ти не плач, не плач, моя красуне,

Ти не плач, дружина-дружина.

У нашому житті багато чого не подобається,

Але зате в ній стільки разів весна!

Щоб терпіти мої акторські нахили,

Потрібно володіти ангельським терпінням,

А прощати мої чергові закоханості —

У цьому теж треба щось розуміти!

І, цілуючи їй потиличку підстрижену,

Щоб вину свою загладити і зам'яти,

Моментально прикидаєшся скривдженим,

Начинаючи потихеньку наспівувати:

Ну не плач, не плач, моя красуня,

Ну не злись, дружину-дружина,

У нашому житті все ще одужає!

У нашому житті стільки разів весна!

А потім пройдуть роки, і, Вами кинутий,

Постарілий, жалюгідний і смішний,

Нікому вже не потрібний і зношений,

Я, як і раніше, повернуся до себе додому

І скажу з посмішкою жалюгідною і завченою:

Привіт, чиже, єдиний і мій!

Нічого, що я втомлений і замучений,

Самотній, забутий і хворий.

Ти не плач, н плач, моя красуне,

Ти не плач, дружину-дружина!

Наше життя вже більше не одужає,

Але зате ж у ній була весна!