То, что я должен сказать - Александр Вертинский

Я не знаю, зачем и кому это нужно,

Кто послал их на смерть недрожащей рукой,

Только так бесполезно, так зло и ненужно

Опускали их в вечный покой.

Равнодушные зрители молча кутались в шубы,

И какая-то женщина с искаженным лицом

Целовала покойника в посиневшие губы

И швырнула в священника обручальным кольцом.

Забросали их ёлками, закидали их грязью

И пошли по домам, под шумок толковать,

Что пора положить уже конец безобразию,

Что и так уже скоро мы все начнем голодать.

Но никто не додумался просто встать на колени

И сказать этим мальчикам, что в бездарной стране

Даже светлые подвиги — это только ступени

В бесконечные пропасти к недоступной весне!

Я не знаю, зачем и кому это нужно,

Кто послал их на смерть недрожащей рукой,

Только так бесполезно, так зло и ненужно

Опустили их в вечный покой.

Александр Вертинский

Я не знаю, навіщо і кому це потрібно,

Хто послав їх на смерть тремтячою рукою,

Тільки так марно, так зло і непотрібно

Опускали їх у вічний спокій.

Байдужі глядачі мовчки куталися в шуби,

І якась жінка з викривленою особою

Цілувала небіжчика в посинілі губи

І шпурнула в священика обручкою.

Закидали їх ялинками, закидали їх брудом

І пішли по будинках, під шумок тлумачити,

Що час покласти вже кінець неподобству,

Що і так вже скоро ми все почнемо голодувати.

Але ніхто не додумався просто стати на коліна

І сказати цим хлопчикам, що в бездарній країні

Навіть світлі подвиги — це лише щаблі

У нескінченні прірви до недоступної весни!

Я не знаю, навіщо і кому це потрібно,

Хто послав їх на смерть тремтячою рукою,

Тільки так марно, так зло і непотрібно

Опустили їх у вічний спокій.

Олександр Вертинський