Прощальный ужин - Александр Вертинский

ПРОЩАЛЬНЫЙ УЖИН

Слова и музыка Александра Вертинского

Сегодня томная луна,

Как пленная царевна,

Грустна, задумчива, бледна

И безнадежно влюблена.

Сегодня музыка больна.

Едва звучит напевно.

Она капризна, и нежна,

И холодна, и гневна.

Сегодня наш последний день

В приморском ресторане,

Упала на террасу тень,

Зажглись огни в тумане…

Отлив лениво ткет по дну

Узоры пенных кружев.

Мы пригласили тишину

На наш прощальный ужин.

Благодарю Вас, милый друг,

За тайные свиданья,

За незабвенные слова

И пылкие признанья.

Они, как яркие огни,

Горят в моем ненастье.

За эти золотые дни

Украденного счастья.

Благодарю вас за любовь,

Похожую на муки,

За то, что вы мне дали вновь

Изведать боль разлуки.

За упоительную власть

Пленительного тела,

За ту божественную страсть,

Что в нас обоих пела.

Я подымаю свой бокал

За неизбежность смены,

За Ваши новые пути

И новые измены.

Я не завидую тому,

Кто Вас там ждет, тоскуя…

За возвращение к нему

Бокал свой молча пью я!

Я знаю.

Я совсем не тот,

Кто Вам для счастья нужен.

А он — иной… Но пусть он ждет,

Пока мы кончим ужин!

Я знаю, даже кораблям

Необходима пристань.

Но не таким, как я!

Не нам,

Бродягам и артистам!

ПРОЩАЛЬНА ВЕЧЕРЯ

Слова та музика Олександра Вертинського

Сьогодні важкий місяць,

Як полонена царівна,

Сумна, задумлива, бліда

І безнадійно закохана.

Сьогодні музика хвора.

Щойно звучить співуче.

Вона примхлива, і ніжна,

І холодна, і гнівна.

Сьогодні наш останній день

У приморському ресторані,

Впала на терасу тінь,

Засвітилися вогні в тумані.

Відлив ліниво тчить по дну

Візерунки пінних мереживів.

Ми запросили тишу

На нашу прощальну вечерю.

Дякую Вам, любий друже,

За таємні побачення,

За незабутні слова

І палкі визнання.

Вони, як яскраві вогні,

Горять у моїй негоді.

За ці золоті дні

Вкраденого щастя.

Дякую вам за любов,

Схожу на муки,

За те, що ви мені дали знову

Зазнати біль розлуки.

За чарівну владу

Чарівного тіла,

За ту божественну пристрасть,

Що в нас обох співала.

Я піднімаю свій келих

За неминучість зміни,

За Ваші нові шляхи

І нові зради.

Я не заздрю ​​тому,

Хто Вас там чекає, сумуючи…

За повернення до нього

Келих свій мовчки п'ю я!

Я знаю.

Я зовсім не той,

Хто Вам потрібний для щастя.

А він — інший... Але нехай він чекає,

Поки ми закінчимо вечерю!

Я знаю, навіть кораблям

Потрібна пристань.

Але не таким, як я!

Не нам,

Бродягам та артистам!