Палестинское танго - Александр Вертинский

Манит, звенит, зовет, поет дорога.

Еще томит, еще пьянит весна,

А жить уже осталось так немного

И на висках белеет седина.

Идут, бегут, летят, спешат заботы,

И в даль туманную текут года.

И так настойчиво и нежно кто-то

От жизни нас уводит навсегда.

И только сердце знает, мечтает и ждет

И вечно нас куда-то зовет,

Туда, где улетает и тает печаль,

Туда, где зацветает миндаль.

И в том краю, где нет ни бурь, ни битвы,

Где с неба льется золотая лень,

Еще поют какие-то молитвы,

Встречая ласковый и тихий Божий день.

И люди там застенчивы и мудры.

И небо там, как синее стекло.

И мне, уставшему от лжи и пудры,

Мне было с ними тихо и светло.

Так пусть же сердце знает, мечтает и ждет

И вечно нас куда-то зовет,

Туда, где улетает и тает печаль,

Туда, где зацветает миндаль…

Вертинский А. 1929

Мане, дзвенить, кличе, співає дорога.

Ще нудить, ще п'янить весна,

А жити вже залишилося так небагато

І на скронях біліє сивина.

Ідуть, біжать, летять, поспішають турботи,

І даль туманну течуть року.

І так наполегливо і ніжно хтось

Від життя нас відводить назавжди.

І тільки серце знає, мріє і чекає

І вічно нас кудись кличе,

Туди, де летить і тане смуток,

Туди, де зацвітає мигдаль.

І в том краю, де немає ні бур, ні битви,

Де з неба ллється золота лінь,

Ще співають якісь молитви,

Зустрічаючи лагідний і тихий Божий день.

І люди там сором'язливі і мудрі.

І небо там, як синє скло.

І мені, втомленому від брехні і пудри,

Мені було з ними тихо і світло.

Тож нехай що серце знає, мріє і жде

І вічно нас кудись кличе,

Туди, де летить і тане смуток,

Туди, де зацвітає мигдаль.

Вертинський А. 1929