Оловянное сердце - Александр Вертинский

Я увидел Вас в летнем тире,

Где звенит монтекрист, как шмель.

В этом мертво кричащем мире

Вы почти недоступная цель.

О, как часто юнец жантильный,

Энергично наметив Вас,

Опускал монтекрист бессильно

Под огнем Ваших странных глаз…

Вот запела входная дверца…

Он — в цилиндре, она — в манто.

В оловянное Ваше сердце

Еще не попал никто!

Но однажды, когда на панели

Танцевали лучи менуэт,

В Вашем сонном картонном теле

Пробудился весенний бред.

И когда, всех милей и краше,

Он прицелился, вскинув бровь,

Оловянное сердце Ваше

Пронзила его любовь!

Огонек синевато-звонкий…

И под музыку, крик и гам

Ваше сердце на нитке тонкой

Покатилось к его ногам.

Я побачив Вас у літньому тирі,

Де дзвенить монтекрист, як джміль.

У цьому мертво кричучому світі

Ви майже недоступна мета.

О, як часто молодець жентильний,

Енергійно намітивши Вас,

Опускав монтекрист безсило

Під вогнем Ваших дивних очей...

Ось заспівали вхідні дверцята.

Він в циліндрі, вона в манто.

В олов'яне Ваше серце

Ще не потрапив ніхто!

Але одного разу, коли на панелі

Танцювали промені менует,

У Вашому сонному картонному тілі

Прокинулося весняне марення.

І коли, всіх миліших і краше,

Він прицілився, скинувши брову,

Олов'яне серце Ваше

Пронизало його кохання!

Вогник синювато-дзвінкий…

І під музику, крик і гам

Ваше серце на нитці тонкій

Покотилося до його ніг.