Дорогая пропажа - Александр Вертинский

Самой нежной любви наступает конец

Бесконечной тоски обрывается пряжа.

Что мне делать с тобой и с собой наконец

Как тебя позабыть, дорогая пропажа.

Вот станешь и ты чьей-то верной женой

Будут мысли спокойней и волосы глаже.

И от наших пожаров тиши голубой

Не останется в сердце и памяти даже.

Будут годы мелькать, как в степи поезда

Будут серые дни друг на друга похожи

Позабыть можно даже любовь иногда

Если сердце молчит и мечта не тревожит.

Но когда-нибудь ты совершенно одна

Будет сумрачно в чистом и прибранном доме

Подойдешь к телефону смертельно бледна,

И отыщешь затерянный в памяти номер.

И отвертит тебе чей-то голос чужой:

Он уехал давно, нет и адреса даже.

И тогда ты заплачешь: единственный мой,

Как тебя позабыть, дорогая пропажа.

И тогда ты заплачешь: единственный мой,

Как тебя отыскать, дорогая пропажа.

Самого ніжного кохання настає кінець

Нескінченної туги обривається пряжа.

Що мені робити з тобою і з собою нарешті

Як тебе забути, люба пропажа.

От станеш і ти чиєюсь вірною дружиною

Будуть думки спокійніші й волосся гладше.

І від наших пожеж тиші блакитний

Не залишиться в серці і навіть пам'яті.

Будуть роки миготіти, як у степу поїзда

Будуть сірі дні один на одного схожі

Забути можна навіть кохання іноді

Якщо серце мовчить і мрія не турбує.

Але коли ти цілком одна

Буде похмуро в чистому і прибраному будинку

Підійдеш до телефону смертельно бліда,

І відшукаєш загублений у пам'яті номер.

І відвертить тобі чийсь голос чужий:

Він поїхав давно, немає і адреси навіть.

І тоді ти заплачеш: єдиний мій,

Як тебе забути, люба пропажа.

І тоді ти заплачеш: єдиний мій,

Як тебе знайти, дорога пропажа.