Поляна - Александр Дюмин

Тот июнь, что в глаза мои глянул,

Улыбаясь, мечтая, пророча

Нас привёл на лесную поляну

Где светло от берёз даже ночью.

Там сороки хвостами вертели,

Там, озябшие в травах до дрожи,

Не нашли двух солистов похожих.

И созрело заветное слово

В час, когда я назвал тебя «милой»,

Ты сказала, что любишь другого

И об этом, сказав, позабыла.

Я уйду по густому туману,

Стану жить веселее и проще,

Но, прошу тебя, эту поляну

Никому не показывай больше.

Но, прошу тебя, эту поляну

Никому не показывай больше.

Той червень, що в очі мої глянув,

Усміхаючись, мріючи, пророча

Нас привів на лісову галявину

Де світло від берез навіть уночі.

Там сороки хвостами крутили,

Там, змерзлі в травах до дрожи,

Не знайшли двох солістів схожих.

І зріло заповітне слово

В годину, коли я назвав тебе «милою»,

Ти сказала, що любиш іншого

І про це, сказавши, забула.

Я піду по густому туману,

Стану жити веселіше і простіше,

Але, прошу тебе, цю галявину

Нікому не показуй більше.

Але, прошу тебе, цю галявину

Нікому не показуй більше.