Одиночество - Владимир Асмолов

Вновь чашу дней моих

Наполнит пустотою до краев

Хмельное одиночество мое.

Потом заплачет вдруг —

Не ясно почему,

Иль дико расхохочется во тьму.

Что делать, раз так хочется ему.

Как по глухому по лесу

Бреду по мегаполису

И на плечах беду свою несу.

Скажи, кому захочется

Под этой ношей корчиться,

Таща в свое унылое жилье

Хмельное одиночество свое.

Я в круге серых дней,

Как будто в карусели дежа вю Не знаю как когда и где живу.

Но пьянство не порок и горе не беда —

Есть кое-что похуже, господа,

Когда в душе такая пустота!

Знову чашу моїх днів

Наповнить порожнечею до країв

Хмільна самота моя.

Потім заплаче раптом —

Незрозуміло чому,

Або дико розреготається у темряву.

Що робити, коли так хочеться йому.

Як по глухому по лісу

Маячню по мегаполісу

І на плечах біду свою несу.

Скажи, кому захочеться

Під цією ношею корчитися,

Тягне в своє похмуре житло

Хмільна самота своя.

Я в колі сірих днів,

Ніби в каруселі дежа вю Не знаю як коли і де живу.

Але п'янство не порок і горе не біда

Є дещо гірше, панове,

Коли в душі така порожнеча!