Сахалин - Олег Митяев

Как коряга на воде, брошенный,

Пасынок юродивый, остров Сахалин –

Изразец большой страны, бурями скошенный.

Я всё думал, что город, что область не та, -

Всё спешил на восток, на восток.

А и здесь, на краю, тоже нет ни черта –

Вот и белка тебе, и свисток.

Кости перемытые – белые стволы –

Догнивают на песке сирые.

Накрывайте скатертью белою столы,

Да давайте помянем гордый лес, милые.

Ветер в бухте всю ночь бурелом полоскал

Да раскладывал на берегу.

Мне б поверить опять, мне б кричать, что смогу,

Да солгу.

Не могу, не могу!

Пей да балагурь, мужик, подливай в стакан –

Я всё переслушаю, так и быть.

Только вот про веру-то помолчи пока,

Как бы не сорваться мне, как бы мне не завыть.

Обожраться икрой, обозвать жизнь игрой,

Гвоздик в душу забить да загнуть.

Всё забыть – не могу!

Всех простить – не могу!

Не могу!

Не могу!

Не могу!

Братья мои младшие, вам бы всё плясать,

Братья мои старшие, вам бы пить.

Как же перебитых мы станем воскрешать?

Возвращать назад домой всех, кого вышибли?

Через пыльные стёкла убогих витрин

Я ещё разгляжу, хоть и пьян:

Непонятно, куда-то летят журавли –

Океан впереди, океан!

Пой, уж лучше пой!

Придёт пора забыть.

Пой, уж лучше пой!

Уж лучше пой, чем выть.

Ветер в бухте всю ночь бурелом полоскал

Да раскладывал на берегу.

Мне б поверить опять, мне б кричать, что смогу,

Да солгу.

Не могу!

Не могу!

Не могу!

Як корч на воді, кинутий,

Пасинок юродивий, острів Сахалін –

Зразок великої країни, скошений бурями.

Я все думав, що місто, що область не та,

Все поспішав на схід, на схід.

А й тут, на краю, теж немає жодного чорта –

От і білка тобі, і свисток.

Кістки перемиті – білі стовбури –

Нагнітають на піску сирі.

Накривайте скатертиною білою столи,

Та давайте згадаємо гордий ліс, любі.

Вітер у бухті всю ніч бурелом полоскав

Та розкладав на березі.

Мені б повірити знову, мені б кричати, що зможу,

Так збрешу.

Не можу, не можу!

Пий та балагур, мужик, підливай у склянку –

Я все переслухаю так і бути.

Тільки ось про віру помовчи поки,

Як би не зірватись мені, як би мені не завити.

Обіжратися ікрою, обізвати життя грою,

Гвоздик в душу забити та загнути.

Все забути – не можу!

Усіх пробачити – не можу!

Не можу!

Не можу!

Не можу!

Брати мої молодші, вам би все танцювати,

Брати мої старші, вам би пити.

Як же перебитих ми воскрешатимемо?

Повертати назад додому всіх, кого вибили?

Через пильні стекла убогих вітрин

Я ще дивлюся, хоч і п'яний:

Незрозуміло, кудись летять журавлі.

Океан попереду, океан!

Співай, краще вже співай!

Прийде час забути.

Співай, краще вже співай!

Краще співай, ніж вити.

Вітер у бухті всю ніч бурелом полоскав

Та розкладав на березі.

Мені б повірити знову, мені б кричати, що зможу,

Так збрешу.

Не можу!

Не можу!

Не можу!