Песня о времени (Как призывный набат...) - Владимир Высоцкий

Как призывный набат прозвучали в ночи тяжело шаги, -

Значит, скоро и нам уходить и прощаться без слов.

По нехоженым тропам протопали лошади, лошади,

Неизвестно к какому концу унося седоков.

Наше время иноe, лихое, но счастье, как встарь, ищи!

И в погоню летим мы за ним, убегающим, вслед.

Только вот в этой скачке теряем мы лучших товарищей,

На скаку не заметив, что рядом товарищей нет.

И ещё будем долго огни принимать за пожары мы,

Будет долго зловещим казаться нам скрип сапогов.

Про войну будут детские игры c названиями старыми,

И людей будем долго делить на своих и врагов.

A когда отгрохочет, когда отгорит и отплачется,

И когда наши кони устанут под нами скакать,

И когда наши девушки сменят шинели на платьица,

Не забыть бы тогда, не прocтить бы и не потерять.

Як призовний сполох пролунали в ночі тяжко кроки, -

Значить, незабаром і нам йти і прощатися без слів.

По нехожених стежках протопали коні, коні,

Невідомо до якого кінця несучи сідоків.

Наш час інший, лихий, але щастя, як у давнину, шукай!

І в погоню летимо ми за ним, що тікає, слідом.

Тільки ось у цьому стрибку втрачаємо ми найкращих товаришів,

На скаку не помітивши, що поряд товаришів немає.

І ще довго вогні приймати за пожежі ми,

Довго зловісним здаватиметься нам скрип чобіт.

Про війну будуть дитячі ігри з назвами старими,

І людей довго ділитимемо на своїх і ворогів.

А коли гуркоче, коли відгорить і відплачеться,

І коли наші коні втомляться під нами скакати,

І коли наші дівчата змінять шинелі на сукні,

Не забути б тоді, не простити б і не втратити.