La rouille - Mano Solo

Un homme de fer sous la pluie

Ne brillera pas longtemps

La rouille s’enroule

Et dans mon coup

C’est l’eau qui coule

On s’en fou de rouiller un peu

On va rester la un an ou deux

Et puis

J ai rien d’autre à faire

Si le jour survie à la nuit

Si chaque matin

Se couvre de vert, de gris

Ne plus bouger, être le rois

Juste attendre l'érosion

Sa risque d'être long

Mais j’ai rien d’autre à faire

Que faire quand on ne s’est pas tout dit

S’arrêter sous la pluie

Ô debout dans la boue

Et lâcher son bagout

On s’en fou de rouiller un peu

On va rester là un an ou deux

Et puis on a rien d’autre à faire

La rue se bronze sous la pluie

Et tout s’oxyde petit à petit

Dans cette vie c’est tout qui rouille

Et on s’en fou

On s’en fou que tout rouille un peu

On va rester là une éternité ou deux

Et puis, on a rien d’autre à faire

Que faire quand on ne s’est pas tout dit

S’arrêter sous la pluie

Ô debout dans la boue

Et lâcher son bagout

On s’en fou de rouiller un peu

C’est jaune c’est rouge sa deviens noir

La rouille épaissis

Tout ce qu’elle détruit

P’tit à p’tit p’tit à p’tit sans un bruit

Et puis, elle a rien d’autre à faire

Un homme de fer sous la pluie

Ne brillera pas longtemps

La rouille s’enroule

Et dans mon coup

C’est de l’eau qui coule

On s’en fou de rouiller un peu

On va rester la un an ou deux

Et puis, j’ai rien d’autre à faire

Залізна людина під дощем

Недовго блищатиме

Іржа згортається

І в моєму кадрі

Це проточна вода

Нам байдуже, якщо ми трохи іржавіємо

Ми побудемо там рік-два

І потім

Мені більше нічого робити

Якщо день переживе ніч

Якщо щоранку

Покриває себе зеленим, сірим

Не рухайтеся, будьте королями

Просто дочекайтеся ерозії

Ймовірно, це буде довго

Але мені більше нічого робити

Що робити, коли ми ще не все сказали

Зупинитися під дощем

О, що стоїть у багнюці

І відпусти його скоромовку

Нам байдуже, якщо ми трохи іржавіємо

Ми побудемо там рік-два

І тоді нам більше нічого робити

Вулиця засмагає під дощем

І все потроху окислюється

У цьому житті все іржавіє

А нам байдуже

Кому до того, що все трішки іржавіє

Ми будемо тут вічність чи дві

А далі робити нема чого

Що робити, коли ми ще не все сказали

Зупинитися під дощем

О, що стоїть у багнюці

І відпусти його скоромовку

Нам байдуже, якщо ми трохи іржавіємо

Він жовтий, червоний, стає чорним

загущена іржа

Все, що вона руйнує

Потроху потроху без звуку

І тоді їй більше нічого робити

Залізна людина під дощем

Недовго блищатиме

Іржа згортається

І в моєму кадрі

Це проточна вода

Нам байдуже, якщо ми трохи іржавіємо

Ми побудемо там рік-два

І тоді мені більше нічого робити