Женька - Людмила Зыкина, Виктор Дубровский, Государственный русский народный оркестр имени Николая Осипова

Стоит средь лесов деревенька.

Жила там когда-то давненько

Девчонка по имени Женька.

Мальчишечье имя носила,

Высокие травы косила,

Была в ней веселая сила.

Завыли стальные бураны,

Тень крыльев легла на поляны.

И Женька ушла в партизаны.

В секрете была и в засаде,

Ее уважали в отряде,

Хотели представить к награде.

Бывало, придет в деревеньку,

Мать спросит усталую Женьку:

— Ну как ты живешь?

— Помаленьку…

Пошли на заданье ребята.

Ударила вражья граната.

Из ватника вылезла вата.

Висит фотография в школе —

В улыбке — ни грусти, ни боли,

Шестнадцать ей было — не боле.

Глаза ее были безбрежны,

Мечты ее были безгрешны,

Слова ее были небрежны…

Стоїть серед лісів село.

Жила там колись давненько

Дівча на ім'я Женька.

Хлоп'яче ім'я носила,

Високі трави косила,

Була в неї весела сила.

Завили сталеві бурани,

Тінь крил лягла на поляни.

І Женька пішла до партизанів.

У секреті була і в засідці,

Її поважали в загоні,

Хотіли представити до нагороди.

Бувало, прийде в деревню,

Мати запитає втомлену Женьку:

— Ну як ти живеш?

— Помаленьку…

Пішли на завдання хлопці.

Вдарила ворожі граната.

З ватника вилізла вата.

Висить фотографія в школі —

В усмішці - ні - журби, ні - болі,

Шістнадцять їй було не більше.

Очі її були безмежні,

Мрії її були безгрішні,

Слова її були недбалі...