Песня про радость - Михаил Анчаров

Мы дети эпохи.

Атомная копоть,

Рыдают оркестры

На всех площадях.

У этой эпохи

Свирепая похоть —

Все дразнится, морда,

Детей не щадя.

Мы славим страданье,

Боимся успеха.

Нам солнце не в пору

И вьюга не в лад.

У нашего смеха

Печальное эхо,

У нашего счастья

Запуганный взгляд.

Любой зазывала

Ползет в запевалы,

Любой вышибала —

Хранитель огня.

Забыта основа

Веселого слова.

Монахи, монахи,

Простите меня!

Не схимник, а химик

Решает задачу.

Не схема, а тема

Разит дураков.

А если уж схема,

То схема поэмы,

В которой гипотезы

Новых веков.

Простим же двадцатому

Скорость улитки,

Расчеты свои

Проведем на бегу.

Давайте же выпьем

За схему улыбки,

За график удачи

И розы в снегу.

За тех, кто услышал

Ми діти епохи.

Атомна кіптява,

Ридають оркестри

На всіх площах.

У цієї епохи

Люта хіть—

Все дражниться, морда,

Дітей не щадячи.

Ми славимо страждання,

Боїмося успіху.

Нам сонце не в пору

І завірюха не лад.

У нашого сміху

Сумна луна,

У нашого щастя

Заляканий погляд.

Будь-який зазивала

Повзе в співалки,

Будь-який вибивала —

Зберігач вогню.

Забута основа

Веселого слова.

Ченці, ченці,

Пробачте мене!

Не схимник, а хімік

Вирішує завдання.

Не схема, а тема

Вражає дурнів.

А якщо вже схема,

Те схема поеми,

У якій гіпотези

Нових століть.

Вибачимо|ж двадцятому|

Швидкість равлики,

Розрахунки свої

Проведемо на бігу.

Давайте ж вип'ємо

За схему посмішки,

За графік удачі

І троянди в снігу.

За тих, хто почув