Любовницы - Михаил Анчаров

Слава Богу, погода мглистая,

На дворе — шаром покати.

Покупаю «Герлен"за триста я,

За семьсот пятьдесят — «Коти».

Приходи ко мне ночью, ночью.

Я нужна тебе, я нежна.

Ляжем ночью, закроем очи…

А жена!.. Подождет жена.

Эй, вдовец, собери овец!

Где ты бродишь, чугун луженый?

Где ты спишь, молодой вдовец?

Незамужние стонут жены.

Половинки бредут в ночи —

Половинки сердец, быть может.

Я юна, я смела.

Скачи!

Я смогу тебя растревожить.

Приходи, приходи скорей!

А не то на слепом рассвете

Ты услышишь хрип батарей

И меня не успеешь встретить.

И опять миллионы жен,

Разгребая руками ветер,

Будут лезть с тоски на рожон —

И опять не родятся дети…

Ты не плачь, девчонка, не плачь!

Ты капрон свой стирай в лохани.

Год пройдет, как мимо палач.

Не горюй — не придет коханый.

Вот окончится Новый год,

Новый год превратится в старый…

Возрастное.

Это пройдет,

Как проходят вдали отары.

Слава Богу, погода імлиста,

На дворі — кулею покоту.

Купую «Герлен» за триста я,

За сімсот п'ятдесят— «Коти».

Приходь до мене вночі, вночі.

Я потрібна тобі, я ніжна.

Ляжемо вночі, закриємо очі.

А дружина!.. Почекає дружина.

Гей, вдівцю, збери овець!

Де ти блукаєш, чавун луджений?

Де ти спиш, молодий вдівцю?

Незаміжні стогнуть дружини.

Половинки бредуть у ночі —

Половинки сердець, можливо.

Я молода, я смілива.

Скачи!

Я зможу тебе розтривожити.

Приходь, приходь швидше!

А не то на сліпому світанку

Ти почуєш хрип батарей

І мене не встигнеш зустріти.

І знову мільйони дружин,

Розгрібаючи руками вітер,

Лізатимуть з туги на|рожон|

І знову не народяться діти…

Ти не плач, дівчинко, не плач!

Ти капрон свій прай у¦лохани.

Рік пройде, як повз ката.

Не горюй — не прийде коханий.

Ось скінчиться Новий рік,

Новий рік перетвориться на старий…

Вікове.

Це мине,

Як проходять вдалині отари.