Баллада о парашютах - Михаил Анчаров

Парашюты рванулись, приняли вес.

Земля колыхнулась едва.

А внизу — дивизии «Эдельвейс» и «Мертвая Голова».

Автоматы выли, как суки в мороз, пистолеты били в упор.

И мертвое солнце на стропах берез мешало вести разговор.

И сказал господь: — Эй, ключари, отворите ворота в сад.

Даю команду от зари до зари в рай пропускать десант.-

И сказал господь: — Это ж Гошка летит, Благушинский атаман,

Череп пробит, парашют пробит, в крови его автомат.

Он врагам отомстил и лег у реки, уронив на камни висок.

И звезды гасли, как угольки, и падали на песок.

Он грешниц любил, а они его, и грешником был он сам,

Но где ты святого найдешь одного, чтобы пошел в десант?

Так отдай же, Георгий, знамя свое, серебрянные стремена.

Пока этот парень держит копье, на свете стоит тишина.

И скачет лошадка, и стремя звенит, и счет потерялся дням.

И мирное солнце топочет в зенит подковкою по камням.

Парашути рвонули, прийняли вагу.

Земля ледве хитнулася.

А внизу — дивізії «Едельвейс» і «Мертва Голова».

Автомати вили, як сучки в мороз, пістолети били в упор.

І мертве сонце на стропах берез заважало вести розмову.

І сказав Господь: — Ей, ключарі, відчиніть ворота в сад.

Даю команду від зарі до зарі в рай пропускати десант.-

І сказав господь: — Це ж Гошка летить, Благушинський отаман,

Череп пробитий, парашут пробитий, у крові його автомат.

Він ворогам помстився і ліг біля річки, впустивши на камені скроню.

І зірки гасли, як вугілля, і падали на пісок.

Він грішниць любив, а вони його, і грішником був він сам,

Але де ти святого знайдеш одного, щоб пішов у десант?

Так віддай же, Георгію, прапор свій, срібні стремена.

Поки цей хлопець тримає спис, на світі стоїть тиша.

І скаче конячка, і стрімка дзвенить, і рахунок загубився днями.

І мирне сонце тупотить у зеніт підковкою по камінням.