Король велосипеда - Михаил Анчаров

Лечу по серому шоссе.

А ветер листья носит.

И я от ветра окосел,

И я глотаю осень.

Я распрощался навсегда

Со школою постылой!

И в лужах квакает вода,

Как пробки от бутылок.

Я пролетаю над землей

И весело и льдисто.

И даже ветер изумлен

И велосипедисты.

Кукушка хнычет: «Оглянись!»

Кукушка, перестаньте!

Кукушка, вы ж анахронизм,

Вы клякса на диктанте.

И, содрогаясь до корней,

Мне роща просипела:

— Ты самый сладкий из парней,

Король велосипеда.

Ты по душе пришелся мне,

Веселый, словно прутик.

И мне милее старых пней

Тот, кто педали крутит.

Храбрись, король!

-

И я храбрюсь.

Свистит, как розги, хворост.

И я лечу по сентябрю

И сохраняю скорость.

Щекочет ветер мой висок.

Двенадцать лет всего мне…

А дальше хуже было все.

И дальше я не помню.

Лічу по сірому шосе.

А вітер листя носить.

І я від вітру окосел,

І я ковтаю осінь.

Я розпрощався назавжди

З школою постилою!

І в калюжах квакає вода,

Як пробки від пляшок.

Я пролітаю над землею

І весело і льдисто.

І навіть вітер здивований

І велосипедисти.

Зозуля хныкає: «Озирнися!»

Зозуля, перестаньте!

Зозуля, ви ж анахронізм,

Ви клякса на диктанті.

І, здригаючись до коренів,

Мені гай просипів:

— Ти найсолодший із хлопців,

Велосипед короля.

Ти по душі припав мені,

Веселий, немов прутик.

І мені приємніше старих пнів

Той, хто крутить педалі.

Хоробрісь, королю!

-

І я хоробрюся.

Свистить, як різки, хмиз.

І я лечу за вереснем

Ізберігаю швидкість.

лоскоче вітер мій скронь.

Дванадцять років мені…

А далі гірше було все.

І далі я не пам'ятаю.