Соловецкая - Олег Скобля

В холодное небо уходят кресты…

Волнуется Белое море.

Стоит Соловецкий мужской монастырь,

Обитель народного горя.

«А помнишь, отец, конвоиры вели

Сюда за колонной колонну,

И люди, как овцы, безропотно шли

В ворота проклятого СЛОНа?

За окнами лай караульных собак…

И вечером, после развода,

Как звери, врывались в холодный барак

Солдаты расстрельного взвода…

Белёсые звёзды мерцали в ночи,

Как свечи в соборе старинном…

В Секирную гору вели палачи

Осужденных властью безвинно.

Секирка!

Теперь ты уже навсегда

Поклонное место России:

Здесь люди в себе распинали Христа,

И здесь становились святыми.

По старенькой лестнице к Богу ушли

Невольники архипелага —

И ангельской песней звучала вдали

Тяжелая песня ГУЛАГа…"

В холодное небо уходят кресты…

Волнуется Белое море.

Стоит Соловецкий мужской монастырь,

Обитель народного горя…

У холодне небо йдуть хрести.

Хвилюється Біле море.

Стоїть Соловецький чоловічий монастир,

Обитель народного горя.

«А пам'ятаєш, батьку, конвоїри вели

Сюди за колонну колону,

І люди, як вівці, покірно йшли

У ворота проклятого Слону?

За вікнами гавкіт караульних собак…

І ввечері, після розлучення,

Як звірі, вривалися в холодний барак

Солдати розстрільного взводу.

Біляві зірки мерехтіли в ночі,

Як свічки в старому старому...

У Секірну гору вели кати

Засуджених владою невинно.

Секірка!

Тепер ти вже назавжди

Поклонне місце Росії:

Тут люди в собі розпинали Христа,

І тут ставали святими.

По стареньких сходах до Бога пішли

Невільники архіпелагу—

І ангельською піснею звучала вдалині

Тяжка пісня ГУЛАГу…"

У холодне небо йдуть хрести.

Хвилюється Біле море.

Стоїть Соловецький чоловічий монастир,

Обитель народного горя.