Песня Вани у Марии - Владимир Высоцкий

Я полмира почти через злые бои

Прошагал и прополз с батальоном,

А обратно меня за заслуги мои

С санитарным везли эшелоном.

Подвезли на родимый порог, —

На полуторке к самому дому.

Я стоял — и немел, а над крышей дымок

Поднимался не так — по-другому.

Окна словно боялись в глаза мне взглянуть.

И хозяйка не рада солдату —

Не припала в слезах на могучую грудь,

А руками всплеснула — и в хату.

И залаяли псы на цепях.

Я шагнул в полутемные сени,

За чужое за что-то запнулся в сенях,

Дверь рванул — подкосились колени.

Там сидел за столом, да на месте моем,

Неприветливый новый хозяин.

И фуфайка на нем, и хозяйка при нем, —

Потому я и псами облаян.

Это значит, пока под огнем

Я спешил, ни минуты не весел,

Он все вещи в дому переставил моем

И по-своему все перевесил.

Мы ходили под богом, под богом войны,

Артиллерия нас накрывала,

Но смертельная рана нашла со спины

И изменою в сердце застряла.

Я себя в пояснице согнул,

Силу воли позвал на подмогу:

«Извините, товарищи, что завернул

По ошибке к чужому порогу».

Дескать, мир да любовь вам, да хлеба на стол,

Чтоб согласье по дому ходило…

Ну, а он даже ухом в ответ не повел,

Вроде так и положено было.

Зашатался некрашенный пол,

Я не хлопнул дверьми, как когда-то, —

Только окна раскрылись, когда я ушел,

И взглянули мне вслед виновато.

Я півсвіту майже через злі бої

Пройшов і проповз з батальйоном,

А назад мене за заслуги мої

З санітарним везли ешелоном.

Підвезли на рідний поріг, —

На півторку до самого будинку.

Я стояв — і німів, а над дахом димок

Піднімався не так — по-іншому.

Вікна немов боялися в очі мені подивитись.

І господарка не рада солдатові —

Не припала в сльозах на могутні груди,

А руками сплеснула — і в хату.

І загавкали пси на ланцюгах.

Я кронув у полутемні сіни,

За чуже за щось затнувся в сінях,

Двері рвонули — підкосилися коліна.

Там сидів за столом, так на місці моєму,

Непривітний новий хазяїн.

І фуфайка на ньому, і господарка при ньому, —

Тому я і псами облаяний.

Це означає, поки що під вогнем

Я поспішав, ні хвилини не весел,

Він всі речі в будинку переставив моєму

І по-своєму все переважив.

Ми ходили під богом, під богом війни,

Артилерія нас накривала,

Але смертельна рана знайшла зі спини

І зрадою в серце застрягла.

Я себе в попереку зігнув,

Силу волі покликав на підмогу:

«Вибачте, товариші, що загорнув

По помилці до чужого порога».

Мовляв, мир так любов вам, так хлібу на стол,

Щоб злагода по дому ходила...

Ну, а він навіть вухом у відповідь не повів,

Начебто так і належить.

Захиталася нефарбована підлога,

Я не хлопнув дверима, як колись, —

Тільки вікна відчинилися, коли я пішов,

І глянули мені вслід винно.