Мы говорим не штормы, а шторма - Владимир Высоцкий

Мы говорим не штормы, а шторма —

Слова выходят коротки и смачны:

Ветра — не ветры — сводят нас с ума,

Из палуб выкорчевывая мачты.

Мы на приметы наложили вето —

Мы чтим чутье компасов и носов.

Упругие тугие мышцы ветра

Натягивают кожу парусов.

На чаше звездных — подлинных — Весов

Седой Нептун судьбу решает нашу,

И стая псов, голодных Гончих псов,

Надсадно воя, гонит нас на Чашу.

Мы — призрак легендарного корвета,

Качаемся в созвездии Весов.

И словно заострились струи ветра —

И вспарывают кожу парусов.

По курсу — тень другого корабля,

Он шел — и в штормы хода не снижая.

Глядите — вон болтается петля

На рее, по повешенным скучая!

С ним Провиденье поступило круто:

Лишь вечный штиль — и прерван ход часов, —

Попутный ветер словно бес попутал —

Он больше не находит парусов.

Нам кажется, мы слышим чей-то зов —

Таинственные четкие сигналы…

Не жажда славы, гонок и призов

Бросает нас на гребни и на скалы.

Изведать то, чего не ведал сроду, —

Глазами, ртом и кожей пить простор!..

Кто в океане видит только воду —

Тот на земле не замечает гор.

Пой, ураган, нам злые песни в уши,

Под череп проникай и в мысли лезь,

Лей звездный дождь, вселяя в наши души

Землей и морем вечную болезнь!

Ми говоримо не шторми, а шторми —

Слова виходять короткі і смачні:

Вітру — не вітри — зводять нас з розуму,

З палуб викорчовуючи щогли.

Ми на прикмети наклали вето —

Ми шануємо чуття компасів і носів.

Пружні тугі м'язи вітру

Натягують шкіру вітрил.

На чаше зіркових — справжніх — Терезів

Сивий Нептун долю вирішує нашу,

І зграя псів, голодних Гончих псів,

Надсадно виючи, жене нас на Чашу.

Ми—примара легендарного корвета,

Качаємось у сузір'ї Терезів.

І ніби загострилися струмені вітру —

І спорюють шкіру вітрил.

По курсу — тінь іншого корабля,

Він ішов і в шторми ходу не знижуючи.

Дивіться — он бовтається петля

Нареє, за повішеним нудьгуючи!

З ним Провидіння вчинило круто:

Лише вічний штиль — і перерваний хід годинника, —

Попутний вітер ніби біс поплутав —

Він більше не знаходить вітрил.

Нам здається, ми чуємо чийсь поклик

Таємничі чіткі сигнали.

Не жадоба слави, перегонів і призів

Кидає нас на гребні і на скелі.

Звідати те, чого не знав зроду,—

Очима, ротом і шкірою пити простір!..

Хто в океані бачить тільки воду —

Той на землі не помічає гір.

Співай, ураган, нам злі пісні у вуха,

Під череп проникай і в думки лізь,

Лій зірковий дощ, вселяючи в наші душі

Землею і морем вічну хворобу!