Нет меня-я покинул расею… - Владимир Высоцкий

Нет меня, я покинул Расею!

Мои девочки ходют в соплях.

Я теперь свои семечки сею

На чужих Елисейских полях.

Кто-то вякнул в трамвае на Пресне:

«Нет его, умотал, наконец!

Вот и пусть свои чуждые песни

Пишет там про Версальский дворец!»

Слышу сзади обмен новостями:

«Да не тот, тот уехал — спроси!»

«Ах, не тот?»

— и толкают локтями,

И сидят на коленях в такси.

А тот, с которым сидел в Магадане, —

Мой дружок еще по гражданской войне, —

Говорит, что пишу ему: «Ваня,

Скучно, Ваня, давай, брат, ко мне!»

Я уже попросился обратно,

Унижался, юлил, умолял…

Ерунда!

Не вернусь, вероятно,

Потому что я не уезжал.

Кто поверил — тому по подарку,

Чтоб хороший конец, как в кино, —

Забирай Триумфальную арку!

Налетай на заводы Рено!

Я смеюсь, умираю от смеха.

Как поверили этому бреду?

Не волнуйтесь, я не уехал.

И не надейтесь я не уеду!

Немає мене, я залишив Расію!

Мої дівчатка ходять у соплях.

Я тепер своє насіння сію

На чужих Єлисейських полях.

Хтось в'якнув у трамваї на Пресні:

«Немає його, вмотав, нарешті!

От і нехай свої чужі пісні

Пише там про Версальський палац!

Чую ззаду обмін новинами:

«Так не той, той поїхав — запитай!

«Ах, не той?»

— і штовхають ліктями,

І сидять на колінах в таксі.

А той, з яким сидів у Магадані,

Мій дружок ще по громадянській війні, —

Каже, що пишу йому: «Ване,

Нудно, Ваню, давай, брате, до мене!»

Я вже попросився назад,

Принижувався, юлив, благав...

Дурниця!

Не повернуся, мабуть,

Тому що я не їхав.

Хто повірив — тому по подарунку,

Щоб гарний кінець, як у кіно, —

Забирай Тріумфальну арку!

Налітай на заводи Рено!

Я сміюсь, помираю від сміху.

Як повірили цьому маренню?

Не хвилюйтеся, я не поїхав.

І не сподівайтеся я не поїду!