Песня для старшей дочери - Олег Митяев, Константин Тарасов

Будет небо просвечивать завтрашним днем,

Будет блекнуть большая луна,

Будешь ты у костра любоваться огнем,

Ни невеста еще, ни жена.

И себя еще будет нисколько не жаль,

Да и рано о чем-то жалеть,

И еще не коснулась земная печаль

Этих худеньких девичьих плеч.

Будет падать на ели обильным дождем

Невесомый, густой звездопад,

Будешь ты горячо говорить ни о чем,

Невпопад, невпопад, невпопад.

Сквозь открытую в поле стеклянную дверь

Забредет васильковый рассвет.

Будет жутко от радости и от потерь,

И смешным будет чей-то совет.

Будет так, как захочет упрямо душа,

И молвы осужденье, и стыд,

И захочется в город далекий сбежать

И спалить все листы и мосты.

По загару плеча будет локон стекать

В пляске бликов слепого дождя,

Будут ходики с ним в ритме пульса стучать

И молчать, когда он без тебя.

А потом будут падать на крышу снега,

И пурга колыбельную петь.

Будут в окна заглядывать снег и беда,

Будут санки по снегу скрипеть.

Станут речи мудрей, а улыбка скупа,

И слабей новогодний дурман.

Будет девушку сын твой домой провожать

Сквозь неоновых улиц туман.

Будешь ждать, будешь долго в окошко смотреть,

И уже не уснуть до утра,

А над лесом немым будет спутник лететь,

Будет кто-то сидеть у костра.

А над лесом немым будет спутник лететь…

Небо просвічуватиме завтрашнім днем,

Блікне великий місяць,

Будеш ти у вогнища милуватися вогнем,

Ні наречена ще, ні дружина.

І себе ще буде анітрохи не шкода,

Так і рано про щось шкодувати,

І ще не торкнувся земний сум

Цих худеньких дівчачих плечей.

Падатиме на ли рясним дощем

Невагомий, густий зорепад,

Будеш ти гаряче говорити ні що,

Невпопад, невпопад, невпопад.

Крізь відчинені в полі скляні двері

Забреде волошковий світанок.

Буде моторошно від радості і від втрат,

І смішною буде чия порада.

Буде так, як захоче вперто душа,

І мови осуд, і сором,

І захочеться в далеке місто втекти

І спалити всі листи і мости.

За засмагою плеча локон стікатиме

У танці відблисків сліпого дощу,

Ходики з ним у ритмі пульсу стукатимуть

І мовчати, коли він без тебе.

А потім будуть падати на дах снігу,

І пурга колискову співати.

У вікна заглядатимуть сніг і біда,

Санки по снігу рипітимуть.

Стануть мови мудріші, а посмішка скупа,

І слабший новорічний дурман.

Дівчину син твій додому проводжатиме

Крізь неонових вулиць туман.

Чекатимеш, будеш довго в віконце дивитися,

І вже не заснути до ранку,

А над лісом німим супутник летітиме,

Хтось сидітиме біля вогнища.

А над лісом німим супутник летітиме…