Соседка - Олег Митяев, Константин Тарасов

Снова гость к моей соседке, дочка спит, торшер горит.

Радость на лице.

По стеклу скребутся ветки, в рюмочки коньяк налит — со свиданьицем.

Вроде бы откуда новая посуда?

Но соседка этим гостем дорожит:

То поправит скатерть, то вздохнёт некстати, то смутится, что неострые ножи.

Он — мужчина разведенный, и она разведена, что тут говорить…

Правит нами век казенный, и не их это вина — некого винить.

Тот был — первый — гордым, правильным был, твёрдым, ну, да Бог ему судья, да был бы жив.

Сквер листву меняет, дочка подрастает и пустяк, что не наточены ножи.

Пахнет наволочка снегом, где-то капает вода, плащ в углу висит.

На Москву упало небо и зелёная звезда позднего такси.

Далеко до Сходни, не уйти сегодня, он бы мог совсем остаться да и жить.

Всё не так досадно, может, жили б складно…, ах, дались мне эти чёртовы ножи!

Ах, как спится утром зимним!

На ветру фонарь скулит — жёлтая дыра.

Фонарю приснились ливни — вот теперь он и не спит, всё скрипит: пора, пора, пора…

Свет сольётся в щёлку, дверь тихонько щёлкнет, лифт послушно отсчитает этажи…

Снег под утро ляжет, и неплохо даже то, что в доме не наточены ножи.

Снег под утро ляжет, и неплохо даже то, что в доме не наточены ножи.

Знову гість до моєї сусідки, донька спить, торшер горить.

Радість на обличчі.

По склу шкребуть гілки, у чарочки коньяк налитий — зі побаченням.

Начебто звідки новий посуд?

Але сусідка цим гостем цінує:

То поправить скатертину, то зітхне недоречно, то збентежиться, що негострі ножі.

Він — чоловік розлучений, і вона розлучена, що тут казати.

Править нами вік казенний, і не їх це вина — нема кого звинувачувати.

Той був — перший — гордий, правильний був, твердий, ну, та Бог йому суддя, та був би живий.

Сквер листя змінює, донька підростає і дрібниця, що не нагострені ножі.

Пахне наволочка снігом, десь капає вода, плащ у кутку висить.

На Москву впало небо та зелена зірка пізнього таксі.

Далеко до Східні, не піти сьогодні, він міг би зовсім залишитися та й жити.

Все не так прикро, може, жили б доладно ..., ах, далися мені ці чортові ножі!

Ах, як спиться ранком зимовим!

На вітрі ліхтар щипає — жовта діра.

Ліхтарі наснилися зливи - ось тепер він і не спить, все скрипить: час, час, час ...

Світло зіллється в щілинку, двері тихенько клацне, ліфт слухняно відрахує поверхи.

Сніг під ранок ляже, і непогано навіть те, що в будинку не нагострені ножі.

Сніг під ранок ляже, і непогано навіть те, що в будинку не нагострені ножі.