Про дикого вепря - Владимир Высоцкий

В королевстве, где все тихо и складно,

Где ни войн, ни катаклизмов, ни бурь,

Появился дикий вепрь огромадный -

То ли буйвол, то ли бык, то ли тур.

Сам король страдал желудком и астмой,

Только кашлем сильный страх наводил, -

А тем временем зверюга ужасный

Коих ел, а коих в лес волочил.

И король тотчас издал три декрета:

"Зверя надо одолеть наконец!

Кто отчается на это, на это,

Тот принцессу поведет под венец".

А в отчаявшемся том государстве -

Как войдешь, так прямо наискосок -

В бесшабашной жил тоске и гусарстве

Бывший лучший, но опальный стрелок.

На полу лежали люди и шкуры,

Пели песни, пили меды - и тут

Протрубили во дворе трубадуры,

Хвать стрелка - и во дворец волокут.

И король ему прокашлял: "Не буду

Я читать тебе морали, юнец, -

Вот, если завтра победишь чуду-юду,

То принцессу поведешь под венец".

А стрелок: "Да это что за награда?!

Мне бы - выкатить портвейна бадью!"

Мол, принцессу мне и даром не надо, -

Чуду-юду я и так победю!

А король: "Возьмешь принцессу - и точка!

А не то тебя раз-два - и в тюрьму!

Ведь это все же королевская дочка!.."

А стрелок: "Ну хоть убей - не возьму!"

И пока король с им так препирался,

Съел уже почти всех женщин и кур

И возле самого дворца ошивался

Этот самый то ли бык, то ли тур.

Делать нечего - портвейн он отспорил, -

Чуду-юду уложил - и убег...

Вот так принцессу с королем опозорил

Бывший лучший, но опальный стрелок.

У королівстві, де все тихо та складно,

Де ні воєн, ні катаклізмів, ні бур,

З'явився дикий вепр величезний

Чи то буйвол, чи бик, чи тур.

Сам король страждав на шлунок і астму,

Тільки кашлем сильний страх наводив, -

А тим часом звірюга жахлива

Яких їв, а яких у ліс тягнув.

І король видав три декрети:

"Звіра треба здолати нарешті!"

Хто зневіриться на це, на це,

Той принцесу поведе під вінець.

А в тій державі, що зневірилася, -

Як увійдеш, так прямо навскіс -

У безшабашній жив тузі та гусарстві

Колишній найкращий, але опальний стрілець.

На підлозі лежали люди та шкури,

Співали пісні, пили меди – і тут

Протрубили у дворі трубадури,

Хвати стрільця – і до палацу тягнуть.

І король йому прокашляв: "Не буду

Я читати тобі моралі, молодик, -

Ось, якщо завтра переможеш диву-юду,

То принцесу поведеш під вінець".

А стрілець: "Та що за нагорода?!"

Мені б - викотити портвейну баддю!"

Мовляв, принцесу мені й задарма не треба, -

Чуду-юду я й так переможу!

А король: "Візьмеш принцесу - і точка!"

А то тебе раз-два - і до в'язниці!

Адже це все ж таки королівська донька!.."

А стрілець: "Ну хоч убий - не візьму!"

І поки король з ним так сперечався,

З'їв уже майже всіх жінок та курей

І біля самого палацу ошивався

Цей чи то бик, чи тур.

Робити нічого - портвейн він відперечив, -

Чуду-юду уклав - і втік...

Ось так принцесу з королем зганьбив

Колишній найкращий, але опальний стрілець.