Les indifférentes (Récital a Bobino - Les années Odéon) - Léo Ferré

J’ai pris à Mackie son costume

Mais sa complainte sans appel

Qu’il se la chante à Withchapel

Je suis allergique à la brume

J’ai acheté, avec les rentes

Que me rapportent mes chansons

A un taulier de Barbizon

Une guinguette pas marrante

Même au plus beau de la saison

C’est pour mes belles indifférentes

Que je voulais mettre en prison !

Ces filles-là sont toutes celles

Qui jadis, quand j’avais du cœur

M’assassinaient d’un air moqueur

Ou bien se prétendaient pucelles

Leurs prénoms c’est monnaie courante

L’important, c’est qu’elles soient là

En frêles robes de gala

Et qu’elles soient restées charmantes

Mes Ophélie de cinéma

Elles ne sont plus indifférentes

Maintenant, elles ont peur de moi

Elles ne seront plus à personne

Elles garderont leur beauté

Pas plus qu’il n’y aura d'été

Pour elles ne viendra l’automne

Dans ce jardin où se lamente

A tout jamais le vent d’hiver

Sur le pick-up c’est le même air

D’une musique sidérante

Et qui leur tape sur les nerfs

Et mes belles indifférentes

Sont sensibles à ce truc pervers

Il faut les voir quand je radine

Grandi par mes talons bottier

Et que je prends un air altier

En faisant siffler ma badine

Elles m’apportent, déférentes

Mes cigarettes, mon whisky

Mais je ne dis jamais merci

Et garde une moue méprisante

A la manière de Mackie

Et mes belles indifférentes

De leurs mains glacées me supplient

Elles supplient pendant des heures

Ce n’est pas du travail bâclé

Et tout à coup je ferme à clef

Et je les laisse là, qui pleurent

N'écoutez pas les gens qui mentent

En disant qu’ils ont rencontré

L’une ou l’autre, ce n’est pas vrai !

C’est des sosies ou des parentes

Les vraies de vrai sont enfermées

Dans ma guinguette pas marrante

D’où elles ne sortiront jamais

Mes vraies, mes belles indifférentes

Que je n’ai pas cessé d’aimer

Я взяв у Макі його костюм

Але його остання скарга

Нехай він співає її Вітчепелу

У мене алергія на туман

Я купив, з ануїтетом

Що для мене означають мої пісні

До трактирника з Барбізону

Не смішний гінгет

Навіть у розпал сезону

Це для моїх досить байдужих

Що я хотів посадити!

Ці дівчата всі ті

Хто колись, коли я мав серце

Убив мене знущаючись

Або дівками прикидалися

Їх імена звичайні

Головне, що вони є

У тендітних святкових сукнях

І залишилися чарівними

Моє кіно Офелія

Вони вже не байдужі

Тепер вони мене злякалися

Вони нікому не належатимуть

Вони збережуть свою красу

Не більше, ніж буде літо

Для них осінь не настане

У цьому саду, де журиться

Вічно зимовий вітер

На звукознімачі та сама мелодія

З приголомшливою музикою

І хто їм нерви діє

І мої байдужі красуні

Сприйнятливі до цього збоченого трюку

Мушу їх бачити, коли я скупий

Виросла на моїх підборах

І я набираю гордовитого вигляду

Свистить моя тростина

Приносять мені, шанобливо

Мої сигарети, мій віскі

Але я ніколи не дякую

І продовжуй презирливо дутися

Стиль Макі

І мої байдужі красуні

Своїми крижаними руками благають мене

Вони просять годинами

Це не неохайна робота

І раптом замикаю

І я залишаю їх там плакати

Не слухайте людей, які брешуть

Кажуть, що вони зустрілися

І те, і інше неправда!

Це двійники чи родичі

Справжні справжні закриті

У моїй не веселій таверні

Звідки вони ніколи не вийдуть

Мої справжні, мої прекрасні байдужі

Що я не перестав любити