Остаток слов - ZippO

Остаток слов и без эмоций,

Иду по городу на ощупь,

Ты не думай крошка, я завис немножко.

Зависая на подъездах, на лестничных клетках,

И просто дымя, не думая,

Глазами красными взглянешь на меня,

И что подумая, кто я?

Ну да, без тебя, и оставив тропу позади себя

А зная лишь толк и опустив себя

Не жаль ни тебя, ни меня.

И толковать не стоит, просто уйди и замолчи.

Нет меня, нет меня, раз-два и не любя.

На виражах, прижав к себе чувство вины,

Я уходил от реальности в сны,

Братан, давай посидим,

Давай подымим, давай поговорим.

На виражах, прижав к себе чувство вины,

Я уходил от реальности в сны,

Братан, давай посидим,

Давай подымим, давай поговорим.

Я помню тот день, ту ночь,

Которой не смог тебе помочь,

И под обманом мусоров вывозил их трёп,

И сказать тебе не мог.

Я тысячи слов готов перевернуть мой друг,

Чтобы в тебя проник этот ебаный звук.

И не вздумай говорить, что тебя не любил.

Все было, подруга, но все остыло.

И наши реки не слиты, мы битом пропитаны

Дороги забыты и тропы сбиты.

Тем кто сдвинул меня на пути к небесам,

И я вернулся, чтоб разъебать твой sound.

Потом любовь-обман, мысли-туман.

И никотин, день ото дня.

Город спит и небо затянуто дымом.

И всё, я считаю: три, и полетим.

На виражах, прижав к себе чувство вины,

Я уходил от реальности в сны,

Братан, давай посидим,

Давай подымим, давай поговорим.

На виражах, прижав к себе чувство вины,

Я уходил от реальности в сны,

Братан, давай посидим,

Давай подымим, давай поговорим.

Залишок слів і без емоцій,

Іду містом на дотик,

Ти не думай крихти, я завис трошки.

Зависаючи на під'їздах, на сходових клітках,

І просто дим, не думаючи,

Очима червоними глянеш на мене,

І що думаючи, хто я?

Ну так, без тебе, і залишивши стежку позаду себе

А знаючи лише толк і опустивши себе

Не шкода ні тебе, ні мене.

І тлумачити не варто, просто йди та замовкни.

Немає мене, немає мене, раз-два і не люблячи.

На віражах, притиснувши себе почуття провини,

Я уникав реальності в сни,

Братан, давай посидимо,

Давай піднімемо, давай поговоримо.

На віражах, притиснувши себе почуття провини,

Я уникав реальності в сни,

Братан, давай посидимо,

Давай піднімемо, давай поговоримо.

Я пам'ятаю той день, тієї ночі,

Який не зміг тобі допомогти,

І під обманом сміття вивозив їх балаканина,

І сказати не міг.

Я тисячі слів готовий перевернути мій друг,

Щоб у тебе проник цей ебаний звук.

І не думай говорити, що тебе не любив.

Все було, подруго, але все охололо.

І наші річки не злиті, ми бито просякнуті

Дороги забуті та стежки збиті.

Тим, хто зрушив мене на шляху до небес,

І я повернувся, щоб роз'їбати твій звук.

Потім кохання-обман, думки-туман.

І нікотин, з кожним днем.

Місто спить і небо затягнуте димом.

І все, я вважаю: три, і полетимо.

На віражах, притиснувши себе почуття провини,

Я уникав реальності в сни,

Братан, давай посидимо,

Давай піднімемо, давай поговоримо.

На віражах, притиснувши себе почуття провини,

Я уникав реальності в сни,

Братан, давай посидимо,

Давай піднімемо, давай поговоримо.