Умереть от любви - Ефрем Амирамов

Робко гладит душу тоска,

Ласково поют соловьи,

Почему ж ты так далека,

Для того ль полёт у любви?

Если песня выльется в стон,

Я просить прощенья готов,

Вянет нераскрытый бутон,

Нежной королевы цветов.

Где-то в безысходности лет

Скроются черты у лица,

И тебя как будто бы нет,

Как и нет на пальце кольца.

Почему ж предательский страх

Наполняет душу тоской?

Всё осталось в прошлом, где крах

Дарит чувствам вечный покой.

Знаю, не услышит уже

Бессердечная ничего,

Только нет покоя в душе,

Что желала лишь одного…

Многое нам в жизни дано,

Многое возьми и порви,

Всем нам умереть суждено.

Мне бы умереть от любви.

Боязко гладить душу туга,

Ласково співають солов'ї,

Чому ж ти так далека,

Для того чи політ у любові?

Якщо пісня виллється в стогін,

Я просити прощення готовий,

В'яне нерозкритий бутон,

Ніжний королеви квіти.

Десь у безвиході років

Сховаються риси у особи,

І тебе начебто немає,

Як і немає на пальці кільця.

Чому ж зрадливий страх

Наповнює душу тугою?

Все залишилося в минулому, де крах

Дарує почуттям вічний спокій.

Знаю, не почує вже

Безсердечна нічого,

Тільки немає спокою в душі,

Що хотіла лише одного…

Багато чого нам в житті дано,

Багато чого візьми і порви,

Усім нам померти судилося.

Мені померти від любові.