Молодость - Ефрем Амирамов

Жаль, весна меня бросила в днях февраля,

Мне за нею теперь ни за что не успеть.

Видно годы на мне, как на шее петля,

Шаг назад это бред, шаг вперед это смерть.

Настоящее, шаткой опорой внизу,

Тело чувствует мощь разрушающих сил.

Я смахну эту жизнь, как пустую слезу

Со щеки бытия в холод вечных могил.

Припев:

Но пока не спеши уходить, моя молодость,

Даже юность свою мне не просто забыть.

И пою я давно изменившимся голосом,

Лишь о том, что надеюсь счастливым побыть.

И я рвусь из последних всех собранных сил,

Что оставили детство, юность моя.

Ведь еще никогда я свободно не жил,

Я взлечу, но насколько позволит петля.

Шкода, весна мене покинула в днях лютого,

Мені за нею тепер ні за що не встигнути.

Видно роки на мені, як на шию,

Крок назад це марення, крок уперед - це смерть.

Справжнє, хиткою опорою внизу,

Тіло відчуває міць руйнівних сил.

Я змахну це життя, як порожню сльозу

З|із| щоки буття в|холод вічних могил.

Приспів:

Але|поки не|поспішай йти, моя молодість,

Навіть юність свою мені непросто забути.

І співаю я давно зміненим голосом,

Лише про те, що сподіваюся щасливим побути.

І я рвусь з останніх усіх зібраних сил,

Що залишили дитинство, моя юність.

Адже ще ніколи я вільно не жив,

Я злечу, але наскільки дозволить петля.