«Регги» - Ефрем Амирамов

Знаешь, я ведь тебя любил,

Все эти тридцать часов роковые.

Впервые искренне счастлив был,

Лишь потому что любил впервые.

Берег моря, осень и ты,

Ветер, как волны, о камни бьется.

Знаешь, где-то цветут цветы,

Но нам увидеть их не придется.

Знаешь, впервые за много лет

Я снова вдруг заболел мечтами.

Мне бы порвать свой зеленый билет,

Который жизнью встал между нами.

Зачем жизнь там, где живет мечта?

Как надоели и дом, и работа,

Был сон, мечта теперь — пустота

И об этом пустом забота.

Все то, что было, осталось там

Пусть в недалеком, но всё же в прошлом.

Как разорваться напополам,

Душа чтоб в праведном, тело же в пошлом?

Как, чтобы вдруг не сойти с ума,

Мне в ширпотребе жизни гниющей

Найти огонь, пред которым тьма

Расступится и опадет серой гущей.

Знаешь, я ведь тебя любил,

Все эти тридцать часов роковые.

Впервые искренне счастлив был,

Лишь потому что любил впервые.

Знаєш, я ведь тебе любив,

Всі ці тридцять годин фатальні.

Вперше щиро щасливий був,

Лише тому, що любив уперше.

Берег моря, осінь і ти,

Вітер, як хвилі, про каміння б'ється.

Знаєш, десь цвітуть квіти,

Але нам побачити їх не доведеться.

Знаєш, вперше за багато років

Я знову раптом захворів на мрії.

Мені би порвати свій зелений квиток,

Який життям устав між нами.

Навіщо життя там, де мешкає мрія?

Як набридли і будинок, і робота,

Був сон, мрія тепер — порожнеча

І про цей порожній турбота.

Все те, що було, лишилося там

Нехай у недалекому, але все ж у минулому.

Як розірватися навпіл,

Душа щоб у праведному, тіло вже в пошлом?

Як, щоб раптом не збожеволіти,

Мені в ширпотребі життя гниючого

Знайти вогонь, перед яким темрява

Розступиться і спаде сірою гущею.

Знаєш, я ведь тебе любив,

Всі ці тридцять годин фатальні.

Вперше щиро щасливий був,

Лише тому, що любив уперше.