Вьюга - Ефрем Амирамов

Бьёт в лицо сумасшедшая вьюга,

И в алмаз превратилась слеза.

Мы с тобой не узнали друг друга,

Хоть и встретились взглядом глаза.

Мы с тобой не узнали друг друга,

Хоть не виделись только два дня,

Но куда эта страшная вьюга

Торопила тебя и меня?

Завтра снег будет всюду искриться,

Нетревожимый ветром зимы,

Но навряд ли уже повторится

Этот миг… и не встретимся мы,

Но навряд ли уже повторится,

Что однажды случится должно…

Так пускай вьюга завтра кружится

Ведь теперь это нам всё равно.

Ах, как холодно жить в мире этом

Одному без тепла и мечты…

И не только зимой, даже летом,

Одинокий не видит цветы…

И не только зимой, даже летом,

На душе не поют соловьи.

Всё укрыто вокруг серым цветом,

Словно пеплом сгоревшей любви.

Так при чём сумасшедшая вьюга,

Что швыряется снегом во тьму?

Мы с тобой не узнали друг друга,

Потому что уже ни к чему,

Всё пройдёт и не будет возврата,

Это всё, что смогли мы понять…

Всё, что мы потеряли когда-то,

Ни к чему нам теперь возвращать.

Б'є в обличчя божевільна завірюха,

І в алмаз перетворилася сльоза.

Ми з тобою не впізнали один одного,

Хоч і зустрілися поглядом ока.

Ми з тобою не впізнали один одного,

Хоч не бачилися лише два дні,

Але куди ця страшна завірюха

Поспішала тебе і мене?

Завтра сніг усюди іскриться,

Нетревожний вітром зими,

Але навряд чи вже повториться

Ця мить… і не зустрінемося ми,

Але навряд чи вже повториться,

Що одного разу трапиться має…

Так нехай завірюха завтра крутиться

Адже тепер це все одно.

Ах, як холодно жити в цьому світі?

Одному без тепла і мрії…

І не тільки взимку, навіть влітку,

Самотній не бачить квіти…

І не тільки взимку, навіть влітку,

На душі не співають солов'ї.

Все вкрите навколо сірим кольором,

Немов попелом згорілого кохання.

Так при чому божевільна завірюха,

Що жбурляється снігом у темряву?

Ми з тобою не впізнали один одного,

Тому що вже ні до чого,

Все пройде і не буде повернення,

Це все, що змогли ми зрозуміти…

Все, що ми втратили колись,

Ніщо нам тепер повертати.