Осень - Ефрем Амирамов

А у меня сегодня осень, понимаешь, осень у меня,

Но не возрастная…

Нет, не возрастная, просто грустно…

Пуста без чувств замёрзшая душа,

погреться б у огня

чужой души, где живы эти чувства…

Забыться б и уйти непобеждённым

жизнью в бесконечность.

Растаять и пропасть в бессмертном времени,

где прошлое в пути…

Явись и освяти, прости, прости мою беспечность,

Но только появись и укажи мне путь, куда идти…

Не осуждай меня, прими мою молитву,

И докажи, что жизнь не пыль,

не грязь в дворце времён…

я не хочу быть тем, что скоро станет тенью,

как пройденный этап всего, что есть,

и как забытый сон…

а у меня сегодня осень…

А у мене сьогодні осінь, розумієш, осінь у мене,

Але не вікова...

Ні, не вікова, просто сумно…

Пуста без почуттів замерзла душа,

погрітися б у вогню

чужої душі, де живі ці почуття.

Забути б і піти непереможеним

життям у нескінченність.

Розтанути і пропасти в безсмертному часі,

де минуле в шляху…

З'явись і освяти, пробач, пробач мою безтурботність,

Але тільки з'явись і вкажи мені шлях, куди йти…

Не засуджуй мене, прийми мою молитву,

І доведи, що життя не пил,

не грузь у палаці часів...

я не хочу бути тим, що скоро стане тінню,

як пройдений етап всього, що є,

і як забутий сон…

а у мене сьогодні осінь...