Грусть моя, тоска моя (1980) - Владимир Высоцкий

Шел я, брел я, наступал то с пятки, то с носка,

Чувствую — дышу и хорошею,

Вдруг тоска, звериная, зеленая тоска

Уловчась, мне прыгнула на шею…

Я ее и знать не знал, меняя города,

А она мне шепчет — «Как ждала я!»

Как теперь?!

Куда теперь?!

Зачем, да и когда?

Сам связался с нею, не желая…

Одному идти — куда ни шло, еще могу

Сам себе судья, хозяин-барин,

Впрягся сам я вместо коренного под дугу,

С виду прост, а изнутри — коварен.

И я не клевещу, подобно вредному клещу

Впился сам в себя, трясу за плечи,

Сам себя бичую я и сам себя хлещу,

Так что — никаких противоречий…

Одари, судьба, или за деньги отоварь,

Буду дань платить тебе до гроба,

Грусть моя, тоска моя, чахоточная тварь,

До чего ж живучая хвороба!

По утру не пикнет, как бичами ни бичуй,

Ночью — бац!- со мной на боковую…

С кем-нибудь другим хотя бы ночь переночуй,

Гадом буду — я не приревную!

Ішов я, брехав я, наступав то з п'яти, то з шкарпетки,

Відчуваю — дихаю і хорошею,

Раптом туга, звірина, зелена туга

Уловчась, мені стрибнула на шию ...

Я її і знати не знав, змінюючи міста,

А вона мені шепоче —«Як чекала я!»

Як тепер?

Куди тепер?

Навіщо, та і коли?

Сам зв'язався з нею, не бажаючи…

Одному йти — куди не йшло, ще можу

Сам собі суддя, господар-барин,

Впрягся сам я замість корінного під дугу,

З вигляду простий, а зсередини - підступний.

І я не обмовляю, подібно до шкідливого кліща

Впився сам у себе, трясу за плечі,

Сам себе бичу я і сам себе плещу,

Тож — жодних протиріч...

Обдаруй, доля, або за гроші отовар,

Буду данину платити тобі до гробу,

Сум моя, туга моя, сухотлива тварюка,

До чого ж живуча хвороба!

Вранці не пікне, як бичами не бичуй,

Вночі — бац! — зі мною на бокову…

З кимось іншим хоча б ніч переночуй,

Гадом буду — я не приревну!