Баллада о книжных детях - Владимир Высоцкий

Средь оплывших свечей и вечерних молитв,

Средь военных трофеев и мирных костров

Жили книжные дети, не знавшие битв,

Изнывая от детских своих катастроф.

Детям вечно досаден

Их возраст и быт —

И дрались мы до ссадин,

До смертных обид,

Но одежды латали

Нам матери в срок —

Мы же книги глотали,

Пьянея от строк.

Липли волосы нам на вспотевшие лбы,

И сосало под ложечкой сладко от фраз,

И кружил наши головы запах борьбы,

Со страниц пожелтевших слетая на нас.

И пытались постичь

Мы, не знавшие войн,

За воинственный клич

Принимавшие вой,

Тайну слова "приказ",

Назначенье границ,

Смысл атаки и лязг

Боевых колесниц.

А в кипящих кострах прежних боен и смут

Столько пищи для маленьких наших мозгов!

Мы на роли предателей, трусов, иуд

В детских играх своих назначали врагов.

И злодея следам

Не давали остыть,

И прекраснейших дам

Обещали любить;

И, друзей успокоив

И ближних любя,

Мы на роли героев

Вводили себя.

Только в грёзы нельзя насовсем убежать:

Краткий век у забав — столько боли вокруг!

Попытайся ладони у мёртвых разжать

И оружье принять из натруженных рук.

Испытай, завладев

Ещё тёплым мечом

И доспехи надев, —

Что почём, что почём!

Разберись, кто ты: трус

Иль избранник судьбы —

И попробуй на вкус

Настоящей борьбы.

И когда рядом рухнет израненный друг

И над первой потерей ты взвоешь, скорбя,

И когда ты без кожи останешься вдруг

Оттого, что убили его — не тебя,

Ты поймёшь, что узнал,

Отличил, отыскал

По оскалу забрал —

Это смерти оскал!

Ложь и зло — погляди,

Как их лица грубы,

И всегда позади

Вороньё и гробы!

Если мяса с ножа

Ты не ел ни куска,

Если руки сложа

Наблюдал свысока,

А в борьбу не вступил

С подлецом, с палачом, —

Значит в жизни ты был

Ни при чём, ни при чём!

Серед свічок і вечірніх молитов,

Серед військових трофеїв та мирних багать

Жили книжкові діти, які не знали битв,

Знемагаючи від дитячих своїх катастроф.

Дітям вічно досаджений

Їх вік та побут

І билися ми до садна,

До смертних образ,

Але одяг латали

Нам матері вчасно

Ми ж книги ковтали,

П'яніючи від рядків.

Липли волосся нам на спітнілі лоби,

І смоктало під ложечкою солодко від фраз,

І кружляв наші голови запах боротьби,

Зі сторінок пожовклих злітаючи на нас.

І намагалися осягнути

Ми, що не знали воєн,

За войовничий клич

Ті, що приймали виття,

Таємницю слова "наказ",

Призначення кордонів,

Сенс атаки та брязкіт

Бойових колісниць.

А в киплячих багаттях колишніх боєн і смут

Стільки їжі для маленьких наших мізків!

Ми на ролі зрадників, трусів, іуд

У дитячих іграх призначали своїх ворогів.

І лиходія слідам

Не давали охолонути,

І найпрекрасніших жінок

Обіцяли кохати;

І, друзів заспокоївши

І ближніх люблячи,

Ми на ролі героїв

Вводили себе.

Тільки в мрії не можна зовсім втекти:

Короткий вік у забав - стільки болю довкола!

Спробуй долоні у мертвих розтиснути

І зброю прийняти із натруджених рук.

Випробуй, заволодівши

Ще теплим мечем

І зброю вдягну,

Що почем, що почем!

Розберися, хто ти: боягуз

Чи обранець долі

І спробуй на смак

Справжньої боротьби.

І коли поруч звалиться поранений друг

І над першою втратою ти зведеш, скорботи,

І коли ти без шкіри залишишся раптом

Тому, що вбили його - не тебе,

Ти зрозумієш, що дізнався,

Відрізнив, знайшов

По скелі забрав -

Це смерті оскал!

Брехня і зло - подивись,

Як їхні особи грубі,

І завжди позаду

Воронье та труни!

Якщо м'яса з ножа

Ти не їв ні шматка,

Якщо руки склавши

Спостерігав зверхньо,

А у боротьбу не вступив

З негідником, з катом,

Значить у житті ти був

Ні до чого, ні до чого!