Стоит милой улыбнуться - Владимир Бунчиков

Грустные ивы склонились к пруду,

Месяц плывет над водой.

Там, у границы, стоял на посту

Ночью боец молодой.

В грозную ночь он не спал, не дремал,

Землю родную стерег.

В чаще лесной он шаги услыхал

И с автоматом залег.

Черные тени в тумане росли,

Туча на небе темна…

Первый снаряд разорвался вдали —

Так началася война.

Трудно держаться бойцу одному,

Сумні верби схилилися до ставку,

Місяць пливе над водою.

Там, біля кордону, стояв на посту

Вночі боєць молодий.

У грізну ніч він не спав, не дрімав,

Землю рідну стеріг.

Найчастіше лісовий він кроки почув

І з автоматом заліг.

Чорні тіні в тумані росли,

Хмара на небі темна…

Перший снаряд розірвався вдалині—

Так розпочалася війна.

Важко триматися бійцю одному,