Лирический вальс - Владимир Бунчиков

В парке старинном деревья шумят листвой.

Белое платье мелькнуло во тьме ночной.

Я бегу, я лечу в нетерпеньи навстречу —

Моя белокрылая, милая-милая,

Вновь ты со мной!

Бурные волны вальса, как весенний прибой, раздались вдалеке.

Руку твою, как счастье, осторожно зажал я в руке.

Слышала ты, как ветер за меня прошептал: Я люблю!

Навсегда…

Голос мне твой ответил тише ветра весеннего: Да!

Много дней пронеслось.

Много лет с той поры пролетело.

Я давно уж не тот, ты не девочка в платьице белом.

У меня на висках седина и твоя голова поседела.

Унеслись навсегда первых встреч золотые года.

Эти года!

В парке старинном под ветром звенят кусты,

В темных аллеях луна серебрит цветы.

Всюду пары, лишь я одинок в этот вечер.

Грущу в ожидании часа свидания.

Где ты?

Где ты?

У парку старовинному дерева шумлять листям.

Біла сукня майнула у темряві нічної.

Я біжу, я лікую в нетерпінні назустріч

Моя білокрила, мила-мила,

Знову ти зі мною!

Бурхливі хвилі вальсу, як весняний прибій, пролунали вдалині.

Руку твою, як щастя, обережно затиснув я в руці.

Чула ти, як вітер за мене прошепотів: Я люблю!

Назавжди…

Голос мені твій відповів тихіше за вітер весняний: Так!

Багато днів промайнуло.

Багато років з того часу пролетіло.

Я давно вже не той, ти не дівчинка в білому платті.

У мене на скроні сивина і твоя голова посивіла.

Понеслися назавжди перших зустрічей золоті роки.

Ці роки!

У старовинному парку під вітром дзвенять кущі,

У темних алеях місяць срібить квіти.

Усюди пари, лише я один у цей вечір.

Сумую в очікуванні години побачення.

Де ти?

Де ти?