Ждёт она меня - Виталий Аксёнов

Ждёт она меня, ждёт,

Да и я то не стальной.

Поезд мчит меня вперёд,

Скоро уж перрон родной.

Скоро уж обнимемся,

И взлетим под небеса,

Льётся песней голос твой,

Льётся всё: «Привет, родной».

Ждёт она меня, ждёт,

Поддержи её, Господь,

Что теперь мне снег, лёд,

Ждёт она меня, ждёт,

У неё огонь в глаз,

У неё тепло в руках,

Ну, как же без неё мне,

Ну, как же не лететь к тебе.

У неё в глазах моря,

У неё в руках поля,

Ну, как же без неё мне,

Ну, как же не лететь к тебе.

Ждёт она меня, ждёт,

Это ли не чудеса.

Забивали год в год,

Схоронили небеса.

А кто ж меня счастливее,

Я вновь её по имени

Назову, ведь ты со мной,

И в мире нет такой другой.

Звенят кузнечики в полях моих,

Играют скрипки только для двоих,

И счастье с улицы на улицу,

Лишь только к нашему крыльцу.

Чекає вона мене, чекає,

Та і я то не сталевий.

Поїзд мчить мене вперед,

Незабаром перон рідний.

Скоро вже обіймемося,

І злетимо під небеса,

Льється піснею голос твій,

Льється все: "Привіт, рідний".

Чекає вона мене, чекає,

Підтримай її, Господи,

Що тепер мені сніг, лід,

Чекає вона мене, чекає,

У неї вогонь в очі,

У неї тепло в руках,

Ну, як же без неї мені,

Ну, як не полетіти до тебе.

У неї в очах моря,

У неї в руках поля,

Ну, як же без неї мені,

Ну, як не полетіти до тебе.

Чекає вона мене, чекає,

Це не чудеса.

Забивали рік у рік,

Поховали небеса.

А хто ж мене щасливіше,

Я знову її за ім'ям

Назву, адже ти зі мною,

І в світі немає такої іншої.

Дзвонять коники в полях моїх,

Грають скрипки лише для двох,

І щастя з вулиці на вулицю,

Тільки до нашого ґанку.