ЗМД - Trilogy Soldiers

Запрети Мне Дышать, но оставь Зрение:

Взгляд потухнет последним, чуть став острее.

Встало время, небо прозрачно и вязко

"Всё, пора" - и веки попращаются ласково.

Забери последнее, там не имеет свойств,

Всё, что копил годами, будто растопленный воск.

Стынет материя, освобождая дух -

Это последняя смена на пограничном посту.

Запрети мне дышать, но оставь Слух:

Слушать замедление жизни, угасающий стук.

Голос куда-то зовёт, за горизонты сознания

Упавшие смыслы моментально расстаяли.

Ментальные свайи вибрации тонкие

Вторит Вселенная вся мелодии в тон тебе.

Опустошён сосуд, но снова будет заполнен,

Бесконечную линию оставив на мониторе.

Запрети Мне Дышать, думать и быть "Кем-то",

Верни меня домой в бесформенное и бессмертное.

Маленькой каплей в океане опыта

Я помню, как впервые плакал и давился хохотом.

Мало просто осозновать свою причастность,

Мало почувствовать себя живым и жить счастливо.

Словно тихий свидетель вне Тела и Разума

Я вижу как из одного рождается многое разом.

Как можно описать словами Бесконечное?

Как можно всё понять, если мысли беспечны?

Качается маятник от печали к радости -

"Тик-так, тик-так" - ни тоски, ни жалости.

Тело не чувствует боли, границ более нет,

Как нет соли поверх век.

Ломая все барьеры на пути к вещему лету,

Снова пытаюсь дышать, думать и быть "Кем-то".

На последних секундах, у конечной точки,

Перед сменой декораций на пути к источнику,

Запрети Мне Дышать, но я уже всё сделал

И прочувстовал Мир своим земным телом,

Пальцами ощущал касание глади воды

И прекрасно запомнил как был молодым,

А теперь улыбаюсь, ловя предсмертный ступор,

Но ничего не закончится после крайнего стука.

Материя метафорично станет волнами вмиг,

Средь вибраций Духа будет неважен мой лик.

Абсолютной Истины сияние не колыхнёт моё спокойствие,

Память об относительных знаниях.

Нет переживаний, нет эмоций и чувств,

Тишь Единого сменит человечьи безумства.

Внутри сознания нетленного,

Обретя покой и растворившись, Я стану Вселенной.

Заборони Мені Дихати, але залиш Зір:

Погляд згасне останнім, трохи ставши гострішим.

Встав час, небо прозоре і в'язке

"Все, пора" - і повіки попрощаються ласкаво.

Забери останнє, там немає властивостей,

Все, що збирав роками, наче розтоплений віск.

Стигне матерія, звільняючи дух -

Це остання зміна на прикордонному посту.

Заборони мені дихати, але залиш Слух:

Слухати уповільнення життя, згасаючий стукіт.

Голос кудись кличе, за горизонти свідомості

Впалі смисли миттєво розстали.

Ментальні палі вібрації тонкі

Вторить Всесвіт весь мелодії в тон тобі.

Спустошена судина, але знову буде заповнена,

Нескінченну лінію залишивши на моніторі.

Заборони Мені Дихати, думати і бути "кимось",

Поверни мене додому в безформне та безсмертне.

Маленька крапля в океані досвіду

Я пам'ятаю, як уперше плакав і давився реготом.

Мало просто усвідомити свою причетність,

Мало відчути себе живим та жити щасливо.

Немов тихий свідок поза Тілом і Розумом

Я бачу як з одного народжується багато разів.

Як можна описати словами Нескінченне?

Як можна зрозуміти, якщо думки безтурботні?

Качається маятник від печалі до радості

"Тік-так, тик-так" - ні туги, ні жалості.

Тіло не відчуває болю, меж більше немає,

Як немає солі поверх повік.

Ламаючи всі бар'єри на шляху до літа,

Знову намагаюся дихати, думати і бути "кимось".

На останніх секундах, у кінцевої точки,

Перед зміною декорацій на шляху до джерела,

Заборони мені дихати, але я вже все зробив

І відчув світ Своїм земним тілом,

Пальцями відчував торкання гладі води

І чудово запам'ятав як був молодим,

А тепер усміхаюся, ловлячи передсмертний ступор,

Але нічого не закінчиться після крайнього стуку.

Матерія метафорично стане хвилями вмить,

Серед вібрацій Духа буде неважливим є моє обличчя.

Абсолютної Істини сяйво не колихне мій спокій,

Пам'ять про відносні знання.

Немає переживань, немає емоцій та почуттів,

Тиша Єдиного змінить людські безумства.

Усередині свідомості нетлінної,

Знайшовши спокій і розчинившись, Я стану Всесвіту.