Живая вода - Trilogy Soldiers

Стирая кроссы под дождём, ищу ответы на вопросы.

Мой дом — далёк огнём, пылает сердце вовсе.

Не интересно вероятность возвращения,

И мнения забытых поколений о моих идеях.

Уставшие прохожие, я символ одиночества,

Воочи наблюдаю повторения и с точностью.

До миллиметра выверен маршрут Титаника,

Без знаний багажа в последний путь идут.

Клиенты сами тут.

С улыбкой волонтёры в гору,

Под гору идут к расстрелу то и дело,

Ставя новые отметки на теле.

Система мнений формируется на наблюдении,

Главный критерий — ежедневных обновлений Вера.

Вижу вдали маяки свет, в конце тоннеля не боязно совести,

Составлен маршрут, но не дописанная повесть.

Меняя опыт снова продолжая путь уверенно,

Проверив каждую дверь, с теми кому верен я.

Придёт новый день и нам не помешает дышать,

Шаг на свет через тень, темень глубин покидая.

Будто бы выпал шанс русло обратить в спять,

Парадокс — тонут многие, когда вода живая!

Эта «живая вода» станет каждому подспорьем,

Глаза ясные, души крепостные на волю.

По раскаленным углям тропа выведет к свету,

Смена сюжета, смена одеяний планеты.

Прочь сомнения в урну, ведь переход неизбежен,

Песок меняет сосуды, хруст переломленных стержней.

Смело шагай вперёд внимая шепот у сердца,

Созидая живому отворяй всё новые дверцы

Детские грёзы, взрослые мечты зачем?

Если тысячи лет прятать их от солнца лучей.

Собственно чей, если не твой этот мир?

И он прекрасен, если будет замечен людьми.

Глубины, море и горы секреты прятать не станут,

Улыбнётся ночь звёздами в небе блистая.

И все осколки под утро станут единым пазлом:

Новая жизнь, новые мы, новая фаза!

Придёт новый день и нам не помешает дышать,

Шаг на свет через тень, темень глубин покидая.

Будто бы выпал шанс русло обратить в спять,

Парадокс — тонут многие, когда вода живая!

Под гнётом новостей, уходят на второй план главные вещи,

Набить карман всего одна цель, и та зловещая.

Ядом плещи мои поступки низкие, не смотря ни на что,

Мне рай мерещится, и он так близко.

Я сам себе строю воздушные замки, я сам их ломаю,

Из пешки в дамки непросто переметнутся по краю.

И эти рамки иллюзорной плоти при обзоре,

Мешают истину искать в однополосном споре.

Единым морем захлестнет сухую мертвую сушу.

Что-то будет построено, что-то будет разрушено.

Не важно, в краю далёком или близком,

Одинокий корабль точно найдёт свою пристань.

Дикие штормы сменятся повсеместным штилем,

Человеку предстоит проплыть не одну морскую милю.

За новым горизонтом выключенный белый свет,

Настал конец вечной цепи «вопрос-ответ»!!!

Придёт новый день и нам не помешает дышать,

Шаг на свет через тень, темень глубин покидая.

Будто бы выпал шанс русло обратить в спять,

Парадокс — тонут многие, когда вода живая!

Стираючи кроси під дощем, шукаю відповіді на питання.

Мій будинок— далекий вогнем, палає серце зовсім.

Нецікава ймовірність повернення,

Думки забутих поколінь про мої ідеї.

Втомлені перехожі, я символ самотності,

Воочі спостерігаю повторення і з точністю.

До міліметра вивірено маршрут Титаніка,

Без знань багажу в останній шлях йдуть.

Клієнти самі тут.

З посмішкою волонтери в гору,

Під гору йдуть до розстрілу те і справа,

Ставлячи нові позначки на тілі.

Система думок формується на нагляді,

Головний критерій - щоденних оновлень Віра.

Бачу вдалині маяки світло, в кінці тунелю не боязко совісті,

Складено маршрут, але не дописана повість.

Змінюючи досвід знову продовжуючи шлях впевнено,

Перевіривши кожну двері, з тими кому вірний я.

Прийде новий день і нам не завадить дихати,

Крок на світло через тінь, темінь глибин залишаючи.

Начебто випав шанс русло звернути в спять,

Парадокс — тонуть багато, коли вода жива!

Ця «жива вода» стане кожному підмогою,

Очі ясні, душі кріпаки на волю.

По розпеченим вугіллям стежка виведе до світла,

Зміна сюжету, зміна шат планети.

Геть сумніви в урну, адже перехід неминучий,

Пісок змінює судини, хрускіт переломлених стрижнів.

Сміливо крокуй уперед слухаючи шепіт у серця,

Створюючи живому відчиняй нові дверцята

Дитячі мрії, дорослі мрії навіщо?

Якщо тисячі років ховати їх від сонця променів.

Власне, чий, якщо не твій цей світ?

І він прекрасний, якщо буде помічений людьми.

Глибини, море і гори секрети ховати не стануть,

Усміхнеться ніч зірками в небі блискуча.

І всі осколки під ранок стануть єдиним пазлом:

Нове життя, нові ми, нова фаза!

Прийде новий день і нам не завадить дихати,

Крок на світло через тінь, темінь глибин залишаючи.

Начебто випав шанс русло звернути в спять,

Парадокс — тонуть багато, коли вода жива!

Під гнітом новин, йдуть на другий план головні речі,

Набити кишеню всього одна ціль, та та зловісна.

Отрутою плещі мої вчинки низькі, незважаючи ні на що,

Мені рай мерехтить, і так близько.

Я сам собі будую повітряні замки, я сам їх ламаю,

З пішака в хатки непросто перекинуться по краю.

І ці рамки ілюзорного тіла при огляді,

Заважають істину шукати в односмужній суперечці.

Єдиним морем захльосне суху мертву сушу.

Щось буде збудовано, щось буде зруйновано.

Неважливо, в краю далекому або близькому,

Самотній корабель точно знайде свою пристань.

Дикі шторми зміняться повсюдним штилем,

Людині належить пропливти не одну морську милю.

За новим горизонтом вимкнене біле світло,

Настав кінець вічного ланцюга «питання-відповідь»!

Прийде новий день і нам не завадить дихати,

Крок на світло через тінь, темінь глибин залишаючи.

Начебто випав шанс русло звернути в спять,

Парадокс — тонуть багато, коли вода жива!