Хозяйка дома снов - The Meto

И я прошу, тебя, река, донеси меня к берегам.

Отпусти, оставь меня там.

Выбрось тело на песок

Я так сильно устал, я наверно не встану

И не смогу дойти сам, к моей хозяйки дома снов.

Она придёт, испачкаясь в иле.

Она увидит меня и застынет.

И все закончиться отныне, Я потеряю прежний след.

Там тихо лес шумит на крае, время навечно замирает

И лишь сама Хозяйка знает, в чём секрет.

Ветер несёт запахи весны, играя

В волосах ее, цвета полной луны.

Она красива, так что кажется я спятил,

Тысячи раз я засыпал в её объятьях.

Я хочу закричать, но в моих лёгких печаль

И Я прошу тебя, прерви молчанье

Мне так неловко сейчас.

Я долго шёл в никуда, я менял сотый план.

Теперь погибну от ран

У тебя на глазах.

Колышется синее платье,

Может это мираж, и я спятил.

Но пусть так, мне наплевать, да.

Эти иллюзии - твой храм.

И я боюсь потерять границу, где сон, где явь,

где пение птиц мне снится.

Я у порога твоего упал бы ниц

Если бы смог очутиться

Там

Где золотом рассвет, красит небеса,

Отражаясь в её глазах

В садах играет май, без начала и конца.

Она прекрасна, но не разглядеть лица

И я прошу тебя, река, донеси меня к берегам.

Отпусти.

Оставь меня там.

Выбрось тело на песок

Ты течёшь не туда, меня несешь в океан,

Я не увижу её там: мою хозяйку дома снов...

І я прошу, тебе, річко, донеси мене до берегів.

Відпусти, залиш мене там.

Викинь тіло на пісок

Я так сильно втомився, я мабуть не встану

І не зможу дійти сам, до моєї господарки будинку снів.

Вона прийде, забруднившись у мулі.

Вона побачить мене і застигне.

І все закінчитися відтепер, Я втрачу колишній слід.

Там тихо ліс шумить на краю, час надовго завмирає

І лише сама Господиня знає, у чому секрет.

Вітер несе запахи весни, граючи

У волоссі її, кольору повного місяця.

Вона красива, так що здається я збожеволів,

Тисячі разів я засинав у її обіймах.

Я хочу закричати, але в моїх легких сум

І Я прошу тебе, перерви мовчання

Мені так ніяково зараз.

Я довго йшов у нікуди, я змінював сотий план.

Тепер загину від ран

У тебе на очах.

Коливається синя сукня,

Може це міраж, і я збожеволів.

Але нехай так, мені начхати, так.

Ці ілюзії – твій храм.

І я боюся втратити кордон, де сон, де яв,

де спів птахів мені сниться.

Я біля порога твого впав би ниць

Якби зміг опинитися

там

Де золотом світанок, фарбує небеса,

Відбиваючись у її очах

У садах грає травень, без початку та кінця.

Вона прекрасна, але не розгледіти обличчя

І я прошу тебе, річко, донеси мене до берегів.

Відпусти.

Залиш мене там.

Викинь тіло на пісок

Ти течеш не туди, мене несеш в океан,

Я не побачу її там: мою господарку будинку снів...