Акт 5. Побег - The Meto

Ты совсем ничего не видишь?

А они тебя видят.

Наблюдают из своих углов, выжидают нужный момент, чтобы предстать перед тобой во всей своей красе.

Твои страхи.

Подожди, Твои глаза скоро привыкнут к темноте.

Сколько ты уже здесь?

Ты помнишь?

Час, Месяц, Тысячелетие?

А может всего лишь мгновение?

Что ты сделал не так?

За что оказался здесь?

Это было так давно, помнишь?

Ты хотел что-то изменить, исправить, но ничего не изменилось.

Только ты.

И твои страхи.

Вокруг.

Навечно.

(Смех)

Почему ты смеёшься?

Глупец, почему ты смеёшься?

Тебе смешно?

Это оскорбительно!

Я твой единственный собеседник здесь, в этом клоповнике.

А тебе смешно?

Все твои голоса давно замолкли.

Все, слышишь меня!

Все!

Все, кроме одного...

О, как я ненавижу этот идиотский смех...

Ти нічого не бачиш?

А вони тебе бачать.

Спостерігають зі своїх кутів, вичікують потрібний момент, щоб постати перед тобою у всій своїй красі.

Твої страхи.

Почекай, Твої очі скоро звикнуть до темряви.

Скільки вже ти тут?

Ти пам'ятаєш?

Година, Місяць, Тисячоліття?

А може лише мить?

Що ти вчинив не так?

За що опинився тут?

Це було так давно, пам'ятаєш?

Ти хотів щось змінити, виправити, але нічого не змінилося.

Тільки ти.

І твої страхи.

Навколо.

Назавжди.

(Сміх)

Чому ти смієшся?

Дурень, чому ти смієшся?

Тобі смішно?

Це образливо!

Я твій єдиний співрозмовник тут, у цьому клоповнику.

А тобі кумедно?

Всі твої голоси давно замовкли.

Все, чуєш мене!

Усе!

Усі, крім одного...

О, як я ненавиджу цей ідіотський сміх...