The Hours of Sadness - Sopor Aeternus & The Ensemble Of Shadows

Comes the golden Light of the Dogday afternoon…

waiting for the sacred Hour when he comes to my Room.

He brings me Flowers beautiful, he’s been doing that for Years,

and photographic Memories, Trophies of his… Victories…

… Vouchers of Conquests, boldly flagged, streaming high… on Mass of

Battle-ships,

sailing on the troubled Seas, Waters of dull Aquaintances,

spread out on the Blackness here of this shroud-like tablecloth crocheted…-

glossy Evidance of Lust, of all the handsome Men he had.

Like an Assassin’s Game of Cards,

unshuffled Oracle of Love,

of one Nightstands, half hearted Loss,

stolen Kisses, past Jerk-offs.

Liassons that went nowhere,

fleeting Moments, without Hope or Care,

all laid out now before me here

between Dessert Plates & cups of Tea.

I feel for him

as I feel for no other Man,

but Sadness is the only Thing

that he and I will ever share…

Each Polaroid, it bears a young,

but slightly out-of-focus Face,

white Teeth exposed in Flashlight-smiles,

well-defined Bodies, strong & tanned…

Names & Numbers, Cyphers traced

like Promises upon each Frame,

according to the features shown;

sadly, all poses look the same.

I hardly speak, I rarely do,

my role is just to sit & listen

to the Tales he unfolds, offers to me,

his palest «Hunt of Agony»…

…the sexless priest,

the joyless Clown,

who never judges, only frowns,

Sipping tea & offering Chocolate Cake,

for it does concole the Heart that lies in Ache.

The fading portraits on my walls,

dead people I have never met,

unlike his photos, Trophies all,

decount to Lovers, Men he had…

I feel for him

as I feel for no other Man,

but Sadness is the only Thing

that he and I will ever share…

Настає золоте світло Собачого дня…

чекаючи священної години, коли він прийде до мої кімнати.

Він приносить квіти прекрасні, він робив це роками,

і фотографічні спогади, трофеї його… Перемоги…

... Ваучери Завоювань, сміливо позначені прапорцями, високого рівня… на Mass of

Лінії,

плавання по неспокійним морям, водам нудних знайомств,

розстелений на Чорноті тут цю схожу на саван скатертину, в’язану гачком…-

блискучий Свідок пожадливості, усіх красивих чоловіків, які він був.

Як карта вбивці,

неперемішаний Оракул кохання,

з одних тумб, половинчаста втрата,

вкрадені поцілунки, минулі дрочки.

Зв'язки, які нікуди не ділися,

швидкоплинні моменти, без надії чи турботи,

все викладено переді мною тут

між десертними тарілками й чашками чаю.

Я відчуваю до нього

як я не відчуваю жодного іншого чоловіка,

але смуток — єдина річ

що він і я коли поділимося…

На кожному Polaroid є молодий,

але трохи не в фокусі Обличчя,

білі зуби, оголені в усмішках-ліхтариках,

добре виражене тіло, сильне та засмагло…

Імена та числа, шифри простежуються

як обіцянки на кожному фреймі,

відповідно до показаних функцій;

на жаль, всі пози виглядають однаково.

Я майже не говорю, рідко говорю,

моя роль — просто сидіти й слухати

на казки, які він розгортає, пропонує мені,

його найблідіша «Полювання агонії»…

...безстатевий священик,

безрадісний клоун,

який ніколи не судить, лише хмуриться,

Потягуючи чай і пропонуючи шоколадний торт,

бо воно заспокоює Серце, що лежить у Болі.

Згасають портрети на моїх стінах,

мертві люди, яких я ніколи не зустрічав,

на відміну від його фотографій, всі трофеї,

зараховувати до Закоханих, чоловіків, які він був…

Я відчуваю до нього

як я не відчуваю жодного іншого чоловіка,

але смуток — єдина річ

що він і я коли поділимося…