Hades »Pluton« - Sopor Aeternus & The Ensemble Of Shadows

I dreamt that I was lying on the bottom of the dark and never-ending sea,

on a bed that my dead lover was preparing with his own skeleton for me …

(«…bring us a goat and we’ll show you the way straight through the realm of the fallen and slain …»)

I sensed the wretched spectres of the drowned staring across from some distant

shore, and in my sadness I drew closer, to condole and somewhat to implore …

I am like the doubtful kiss of a corpse or maybe the kiss of an ancient stone.

Yes, it’s like kissing some marble statue that has neither warmth nor life of its own…

(«…down, further down, where the gloom becomes sound, on the cell where your

love might be found …»)

COVER THE MIRRORS, FRAGILE HAS DIED, LEAVING BUT A STARLESS RUIN BEHIND!

SHATTER THE MIRRORS, SO THAT HE CAN NEVER BE CALLED BACK FROM THE BLESSED

SILENCE OF HIS SCARED VAULT …

No, no, no…- put an end to the show!

I am going back to the land where the

bone-flowers grow, to «the wild, weird clime that lieth, sublime,

out of Space — out of Time»…

See the shape, but can’t see through, no-one can ever hate me as well as I do.

Know when to throw a laugh, know how to force a smile, whatever the intention.

.- I’m such a «friendly"lie!

(«…bring us only this goat and we’ll lead you to him, it shall open the gates,

so we can sneak you in…»)

«Bring us a goat and we’ll show you the way straight through the realm of the

fallen and slain.

Down, further down, where the gloom becomes sound,

on to the cell, where your love might be found … Bring us only this goat and

we’ll lead you to him, it will open the gates, so we can sneak you in.

Oh, it’s cold and so dark here, and you must keep in mind, no-one can get you

out, if you overstep time!!!»

Мені снилося, що я лежу на дні темного і нескінченного моря,

на ліжку, яке готував для мене мій мертвий коханий зі своїм скелетом…

(«…принеси нам козла, і ми покажемо тобі шлях прямо через царство загиблих і вбитих…»)

Я відчув жалюгідні примари утоплених, які дивляться навпроти якогось далекого

берег, і в сумі я підійшов ближче, щоб побажати і трохи благати…

Я як сумнівний поцілунок трупа чи може, поцілунок стародавнього каменю.

Так, це як поцілувати якусь мармурову статую, яка не має ні тепла, ні власного життя…

(«…внизу, далі вниз, де морок стає звуком, на камеру, де твій

любов може бути знайдена...»)

НАКРІТЬ ДЗЕРКАЛА, ТРИХКИЙ ПОМЕР, ЗАЛИШУЄТЬСЯ, А ЗА РІДОМ БЕЗЗОРКА!

РОЗБІТЬ ДЗЕРКАЛА, ЩОБ ЙОГО НІКОЛИ НЕ МОЖЛИ ВІДЗВАТИ ВІД БЛАЖЕННЯ

МОВЧАННЯ ЙОГО СТРАШНОГО СХОПЛИЩУ…

Ні, ні, ні…- покладіть кінець шоу!

Я повертаюся до краю, де

кістяні квіти ростуть до «дикого, дивного клімату, який лежить, піднесений,

поза простору — поза часом»…

Бачити форму, але не можу бачити наскрізь, ніхто ніколи не може ненавидіти мене так так як як я .

Знайте, коли розсміятися, знати, як змусити усміхнутися, незалежно від наміру.

.- Я така «дружня» брехня!

(«…принеси нам тільки цього козла, і ми до нього поведемо, він відчинить ворота,

тож ми можемо підкрасти вас…»)

«Приведи нам козла, і ми покажемо тобі дорогу прямо через царство 

впав і вбитий.

Вниз, далі вниз, де морок стає звуком,

до клітини, де могла б знайтися ваша любов… Принесіть нам тільки цю козу і

ми підведемо вас до нього, це відкриє ворота, щоб ми могли пролізти вас.

О, тут холодно й так темно, і пам’ятайте, що ніхто не зможе вас дістати

геть, якщо ви перевищите час!!!»