The City in the Sea - Sopor Aeternus & The Ensemble Of Shadows

Lo!

death has reared himself throne

In a strange city lying alone

Far down within the dim west

Where the good and the bad

And the worst and the best

Have gone to their eternal rest.

There shrines and palaces and towers

Time-eaten towers that tremble not

Resemble nothing that is ours

Around, by lifting winds forgot

Resignedly beneath the sky

The melancholy waters lie.

No rays from the holy heaven come down

On the long night-time of that town

But light from out the lurid sea

Streams up the turrets silently

Gleams up the pinnacles far and free

Up domes, up spires, up kingly halls

Up fanes, up Babylon, like walls

Up shadowy long-forgotten bowers

Of sculptured ivy and stone flowers.

Up many and many a marvellous shrine

Whose wreathed friezes intertwine

The viol, the violet and the vine

Resignedly beneath the sky

The melancholy waters lie

So blend the turrets and shadows there

That all seem pendulous in air

While from a proud tower in the town

Death looks gigantically down.

There open fanes and gaping graves

Yawn level with luminous waves

But not the riches there that lie

In each idol’s diamond eye

Not the gaily-jewelled dead

Tempt the waters from their bed

For no ripples curl, alas!

Along that wilderness of glass

No swellings tell that winds may be

Upon some far-off happier sea

No heavings hint winds have been

On seas less hideously serene.

But lo!

a stir in the air

The wave, there is a movement there

As if towers had thrust aside

In slightly sinking the dull tide

As if their tops had feebly given

A void within the filmy heaven.

The waves have now a redder glow

The hours are breathing faint and low

And when, amid no earthly moans

Down, down that town shall settle hence

Hell, rising from a thousand thrones

Shall do it reverence.

Ло!

смерть підняла собі трон

У чужому місті, лежачи на самоті

Далеко внизу на тьмяному заході

Де добре і погане

І найгірший і найкращий

Пішли на вічний спочинок.

Там і святині, і палаци, і вежі

З'їдені часом вежі, що не тремтять

Не схожий ні на що, що є нашим

Навколо, підйомними вітрами забули

Змирено під небом

Меланхолійні води лежать.

Жодні промені зі святого неба не сходять

У довгу ніч того міста

Але світло з жахливого моря

Безшумно піднімає вежі

Далеко й вільно виблискує вершинами

Вгору куполи, шпилі, царські зали

Вгору фанами, вгору Вавилоном, як стіни

Угору тіньові давно забуті альтанки

Із скульптурних плющів і кам’яних квітів.

Встановіть багато і багато чудових святинь

Чиї вінкові фризи переплітаються

Фіалка, фіалка і лоза

Змирено під небом

Меланхолійні води лежать

Тож змішайте вежі й тіні

У повітрі все це здається невпевненим

Поки з гордої вежі в місті

Смерть дивиться гігантсько вниз.

Там відкриті віяла і зяючі могили

Зіхання рівня зі світними хвилями

Але не багатство, яке лежить

В діамантовому оці кожного кумира

Не веселі мертві

Спокушайте води з їх ложа

На жаль, без брижі!

У цій скляній пустелі

Жодні здуття говорять про те, що можливий вітер

На якомусь далеко щасливішому морі

Жодних натяків на вітер не було

На морях менш жахливо спокійні.

Але ось!

хвилювання в повітрі

Хвиля, там рух

Ніби вежі відкинули вбік

У нудному припливі

Ніби їх верхівки слабенько дали

Порожнеча всередині плівкового раю.

Тепер хвилі мають червоніше сяйво

Години дихають слабко й тихо

І коли, серед не земних стогонів

Внизу, внизу це місто оселиться звідси

Пекло, що піднімається з тисячі престолів

Зроблю це з благоговінням.